Прадавні перекази повідомляють нам, що колись в легендарних століттях Стародавньої Греції у верховного бога Зевса і богині пам’яті Мнемосіни народилися дев’ять дочок, дев’ять муз. Одну з них, що стала покровителькою історії, назвали Кліо. Її мармурові статуї із сувоєм, грифельною паличкою в руках та сонячним годинником, за яким муза стежила за плином часу, збереглися до сьогодні.
Примарний образ Кліо літав над “батьком історії” Геродотом, коли він писав про Єгипет, скіфів, греко-перські війни. Однак рукою Геродота водила не тільки Кліо. Як мінімум, не обійшлося без Психеї.
Пам’ятаєте, Психея, чарівна дівчина, втілення людської душі, була така вродлива, що викликала заздрощі самої Афродіти, яка наказала Еросові розпалити в Психеї хтивість до найогиднішого чоловіка. Проте Ерос сам запалав до неї чистим і шляхетним коханням. Він щоночі відвідував дівчину, але застеріг її, щоб вона не пробувала довідатись, хто він такий і не намагалась побачити його при світлі. Не в силі побороти цікавість, Психея однієї ночі запалила світильник, щоб подивитися на коханого. Випадково гаряча крапля олії впала на крило Ероса, і він, розгнівавшись на неслухняну Психею, зник. Страшні випробування випали на долю Психеї, перш ніж вона знову змогла зустрітися з коханим і навіть стала врівень з Олімпійськими богами.
Давньогрецька муза історії Кліо – серйозна, зосереджена дама; серед дев’яти сестер-покровительок мистецтв і наук – старша. На папірусному сувої веде вона облік людських діянь. Тут потрібна обачність: не кожна подія допускається в історію.
У Психеї інший, ніж у Кліо, характер. Вона, уособлення людської душі, – не богиня за народженням, а земна подруга Ероса, молода, цікава, легковажна. Психея порушила заборону дивитися на божественного чоловіка, через що пережила багато поневірянь, допоки не возз’єдналася з коханим і отримала безсмертя. Зображується Психея з крильцями за спиною, а іноді у вигляді метелика. На цього метелика націлений значний і розмаїтий арсенал емпіричної психології.
Важко сказати, де і коли відбулася перша зустріч Кліо і Психеї, але вона безперечно поклала початок взаємній симпатії і дружбі. Як поєдналися дві науки для вивчення людини та її психіки у плині часу, іменованого історією?
Ідея, яка надала шанс історичній психології, полягала в тому, що велика історія людства і мала історія окремої людини мають загальні засади, оскільки структуруються на тривимірності часу: минуле, сьогодення, майбутнє.
Отож, Психею і Кліо можна об’єднати в єдиному занятті, якщо розглянути, як і яким чином людський досвід перероблюється в історичну тканину. Без знання історії суспільства важко зрозуміти і психологію людей в сучасному світі. Філософські вчення, релігійні вірування, звичаї, традиції, ритуали, багато іншого, що характеризує психологію сучасних народів і націй, є продуктом їх тривалого історичного розвитку. Передаючись із покоління в покоління, досягнення людської культури формують у процесі їх засвоєння психологію сучасних людей як особистостей і суб’єктів пізнання і творчого перетворення світу. Система навчання та виховання – сімейного, шкільного, соціального, інтелектуального, трудового, морального, фізичного і т. п. – також виступає як підсумок тривалої історії.
Союз психології та історії може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішні зв’язки цих наук мають місце тоді, коли кожна з них для вирішення власних проблем звертається до іншої з метою використання її даних. Так, історика може зацікавити психологічна характеристика людей, що жили в ту чи іншу епоху, їхні погляди, культура, звичаї, традиції тощо. Психолог у свою чергу може звернутися до історії для вирішення своїх завдань, розглядаючи психологію людей як історичний факт.
Більш глибокий союз психології та історії утворюється в тому випадку, коли представнику однієї галузі знань необхідно скористатися методами або прийомами, запозиченими з іншої науки, для вирішення власних завдань. Наприклад, історик, звертаючись до психологічних методів, може вивчити особистість будь-якого державного діяча або психологію народу для того, щоб пояснити специфіку історичних подій, роль особистості в історії. Психолог у свою чергу може застосувати метод історичного аналізу для занурення в психологію і ментальність людей минулих епох.
Є приклади ще глибшого синтезу історії та психології у створенні загальної наукової теорії. Одним з них є теорія культурно-історичного розвитку вищих психічних функцій людини, розроблена видатним психологом Левом Виготським (1896-1934). У ній автор показав, що головні історичні досягнення людства, в першу чергу мова, знаряддя праці, знакові системи, стали потужним фактором, що значно просунув філогенетичний і онтогенетичний психологічний розвиток людства. Користуючись всім цим, людина навчилася керувати власною психікою і поведінкою, зробивши їх довільними і опосередкованими знаряддями і знаками, підвладними свідомості і волі.
Історія культури тісно переплітається і з історією особистості. Сучасна людина з усіма її психологічними якостями, особистісними властивостями і соціальними вчинками є продуктом історії розвитку людства. Від епохи до епохи, від одного історичного періоду до іншого, від держави до держави, від нації до нації і навіть від покоління до покоління психологія та поведінка людей, їхні погляди, культура, традиції і звичаї значно змінюються. У свою чергу психологія зрілої людини робить зворотній вплив на хід історії. Існує певна залежність між диктаторськими режимами, що існували в різних країнах світу в різні часи, і психологічними особливостями людей, що жили в умовах цих режимів.
Колективна психологія людей тісно пов’язана з культурними та соціально-економічними досягненнями того суспільства, в якому вони живуть. Відомо, що сила мотиву досягнення успіху у людей, що представляють певну країну, корелює з соціально-економічними успіхами, досягнутими даною країною, а сама мотивація досягнення в свою чергу залежить від сформованої в цій країні соціальної системи виховання дітей.
Завдяки своїй активній діяльності й ставленню до зовнішнього та внутрішнього світу людина – головна відтворювальна і рушійна сила історії. З огляду на це надзвичайно важливо зрозуміти, як людина реагує на суспільно-історичні процеси, що додає сама, як на неї впливають різні ідеї, прагнення, уявлення, переживання. Адже людська психіка, свідомість, з одного боку, перебувають під тиском історичних закономірностей, з іншого – самі впливають на перебіг історії.
Змінюючи історію, людина змінює свій внутрішній світ: соціальні установки, цінності, орієнтації, мотивації, ієрархію потреб та інтересів, образ “Я” тощо. І якщо вона враховуватиме психологічну та духовну складові у своїй практичній діяльності, то не виникатимуть ті суперечності між суспільно-історичним і психо-духовним планами розвитку, які спричинюють соціальні конфлікти й кризи, соціальну пасивність і деградацію суспільства.
На сьогодні історична психологія – це міждисциплінарна галузь знання, завданням якої є вивчення психологічного складу окремих історичних епох, а також змін психіки й особистості людини в ході історичного процесу. Об’єктом історичної психології є реальний чи ідеальний “тип особистості”, що існує у конкретних історичних умовах, а її предметом – психологічні особливості свідомості і поведінки людини у різних суспільно-економічних умовах; закономірності розвитку вищих психічних функцій.
Сьогодні історична психологія має два основних методологічних підходи: перший пов’язаний з побудовою соціологічних моделей типової особистості кожної епохи, а другий підхід базується на дослідженні ментальностей, в якому суб’єктивний елемент моделюється етнологічними та культурологічними прийомами. Та в обох випадках історична психологія є соціальною наукою, яка досліджує соціальні механізми і культурні об’єктивації свідомості, на основі аналізу ідеологічних та соціокультурних утворень, вивчає людську активність, що їх породжує. Історична психологія досліджує психічний склад народу на основі вивчення історичного розвитку його культури. Отже, історичне дослідження людини спирається на дві основні методологічні позиції – гуманітарно-текстологічну інтерпретацію та соціальний аналіз колективних структур.
Аналіз сучасного стану історичної психології показує, що її розвиток проходить за двома лініями – історичною та психологічною. Відмінність між дослідниками-істориками і пси-хологами не стільки у методах і об’єкті вивчення, скільки у ставленні до завдань та місця психолого-історичного пошуку в системі гуманітарних наук.
Надзавдання історичної психології полягає в тому, щоб встановити, як людина сприймає світ, тобто відновити картину світобачення минулого за допомогою відповідних методів. Точні семіотичні методи ще тільки зароджуються, тому історичній психології потрібно виробити систему понять, що необхідні для реконструкції духовної картини минулого і дослідження сучасного суспільства. У зв’язку з цим основним у дослідженні історичної психології є не детальна класифікація психологічно різноманітних типів поведінки, а виведення єдиної психологічної матриці епохи і світорозуміння як системи поглядів на суть людини та її формування у посттоталітарному суспільстві, що має стати змістом виховного процесу та науково-практичних досліджень.
