Образ тіла – це своєрідна система уявлень людини про
фізичну сторону власного «Я», про своє тіло, так би мовити,
тілесно-психологічна «карта». При цьому образ тіла не є пасивним і «застиглим»,
раз і назавжди заданим, навпаки, він є динамічним і, разом з тим, суб’єктивним,
оскільки формується самою людиною в процесі активної діяльності.
Образ тіла конструюється людиною з окремих фрагментів –
різних проявів тілесного та усвідомлення його в різноманітних життєвих
ситуаціях. Цей образ має усвідомлені і неусвідомлені компоненти, які можуть
відрізнятися один від одного залежно від значимості для кожного індивіда.
Цікаво, що презентуючи себе – дитина чи дорослий – орієнтується часто на
зовнішню складову образу тіла. Свідомість кожної людини містить образ фізично досконалої
людини, й особа неминуче порівнює власну зовнішність з цим ідеалом.
Оцінка образу тіла передбачає ступінь задоволеності своїм
тілом, включаючи оціночні судження про своє тіло. Основною підставою оцінки
образу тіла є ступінь розбіжності або відповідності між сприйняттям індивідом
своїх фізичних параметрів і значущих для нього ідеалів зовнішності. Людина, яка
задоволена своєю зовнішністю, має позитивний «образ тіла». Водночас особа
змінює уявлення про власне тіло відповідно до її емоційного стану, а також
реакцій інших людей.
Психологами визначені основні фактори, які впливають на
визначення особливостей розвитку особистості дитини в контексті формування її
образу тіла, зокрема:
- розвиток і зміна самосвідомості;
- розвиток і зміна організму і тіла;
- розвиток і зміна ґендерної ідентичності;
- міжособистісні відносини з однолітками;
- відносини всередині родини;
- вплив мас-медіа.
Образ тілесного «Я» зазнає остаточної зміни з 11 до 14
років і має суттєвий вплив на цілісний «образ Я». Спостерігається велика
кореляція самооцінки і заклопотаності своєю зовнішністю з уявленнями про себе,
оцінкою різних сторін «Я» у дівчат; виявляється зв’язок негативної самооцінки
від неприйняття свого образу тіла порівняно з хлопцями, які чітко розділяють
оцінку своєї зовнішності з інтелектуальними якостями та іншими аспектами «Я».
Про це свідчить аналіз описів підлітками самих себе, в яких у хлопчиків на
перших місцях стоять характеристики дій або діяльності в цілому, а у дівчаток –
зовнішній вигляд (Тіунова А., 2016).
Оцінка власного фізичного «Я» займає одне з вагомих місць
у «Я-концепції» підлітків. Усвідомлюючи свої розумові здібності, вік, ґендерну
ідентичність, сексуальність, підліток формує у своїй уяві образ власного тіла і
особистісне ставлення до його фізичних параметрів. І саме від вміння сприймати
себе об’єктивно та доброзичливо, усвідомлювати свої достоїнства і працювати над
недоліками, залежить його успішність на шляху до зрілості.
Переважна більшість досліджень стосовно образу тіла, які
проводилися у підлітковому середовищі, свідчать про те, що саме у зв’язку зі
значними фізичними змінами, які відбуваються у цей віковий період, підлітки
починають контролювати власне тіло і досить часто у надто болючий спосіб. В
результаті статевого дозрівання підлітки часто відчувають себе незграбними і
соромляться власного тіла. Дівчатка-підлітки особливо схильні до розвитку
негативного образу тіла. Вони часто ігнорують інші здібності і зосереджуються
лише на зовнішньому вигляді як доказі власної гідності. Наслідком цього може
стати зниження самооцінки і підвищення ризику розвитку психічних розладів, у
тому числі розладів харчової поведінки. На початку підліткового періоду
дівчатка, швидкість розвитку тіла яких відрізняється від середньостатистичної,
особливо схильні до незадоволення і низької самооцінки. Дівчата, які
випереджають або, навпаки, відстають від однолітків у розвитку, перебувають у
найбільш складній ситуації. Оскільки образ тіла трактується як невід’ємна
частина самосвідомості особистості, негативний образ тіла неминуче справляє
негативний вплив на всі сфери життєдіяльності.
Підліток болісно переживає уявну «потворність» образу
свого фізичного «Я»; його пригнічують форма його носа, надмірне збільшення
надбрівних дуг, порушення «симетрії» в обличчі, зокрема асиметрія очних щілин,
або, «випинання» очей тощо. Він постійно розглядає себе в дзеркалі, знаходячи у
власному образі підтвердження «обґрунтованості» невідступних страхів.
Як правило, невдоволення своїми рисами обличчя або
фігурою виникає епізодично, після якихось реплік однолітків або дорослих. Але в
окремих випадках таке невдоволення присутнє постійно, коли підлітка постійно
дражнять у школі чи у дворі. В результаті виникає своєрідна патологія, коли
утворюються стійкі уявлення про власну фізичну недосконалість, а найболючіше в
цій ситуації проявляється у випадках, коли люди, чия думка важлива для
підлітка, акцентують увагу на його явних або уявних недоліках. Страждаючі цією
патологією постійно відчувають страх, що оточуючі постійно зосереджені на
їхньому обговоренні та насміхаються над ними.
Однією з найбільш розповсюджених патологій підліткового
віку, пов’язаних з хворобливим переживаням власної зовнішності, є дисморфофобія.
Дисморфофобія (з грецької – «нав’язливий страх тілесної деформації») – це форма
психологічного розладу, що характеризується нав’язливими переконаннями людини
про наявність у неї якогось дефекту зовнішності, уявного або перебільшеного. Це нав’язливий страх невротичного характеру, пов’язаного з реальними або вигаданими фізичними вадами.
Даний розлад властивий підлітковому і юнацькому віку від 13 до 20 років, при
чому понад 80% випадків припадає на період статевого дозрівання. Вікова
категорія хворих дисморфофобією не випадково включає в себе підлітків. На думку
більшості авторів, широке поширення дисморфофобії, в підлітковому і юнацькому
віці визначається самою специфікою цього вікового етапу, коли загострюється
увага до своїх зовнішніх даних (так само, як і до думки про них оточуючих).
Традиційно для
дослідження психосоматичних феноменів та тілесної ідентичності використовуються
бесіда, інтерв’ю, діагностичні ігри, коректувальна тілесно-орієнтована техніка,
що включає діагностичні прийоми та методики арттерапії (Ільясова К., 2019; Туркова
Д., 2019; Хомуленко Т., 2016).
Для вимірювання індексу занепокоєння образом тіла у
підлітків зручно використовувати шкалу контурних малюнків американського
психіатра А. Чайлдреса (Childress Contour Drawing Rating Scale, Childress A., 1993).
У пропонованій 8-бальній шкалі кожна з цифр репрезентує різний
ступінь розміру тіла (від найхудішого до ожиріння). Від респондентів вимагається
вибрати цифру, яка представляє їхній «наявний» та «уявний ідеальний» розмір
тіла. Оцінка невідповідності розраховується як різниця між сприйняттям
поточного та ідеального розміру тіла. Результати з оцінками «0» класифікуються як
задоволеність образом тіла, інші бали як незадоволеність.
Окремо слід зазначити невербальний метод, запропонований О. Вулей та С. Роллом (Wooley O., Roll S.) у 1991 році – «Кольоровий вказівник незадоволеності власним тілом» (The Color-a-Person Body Dissatisfaction Test, CAPT), який дозволяє визначити рівень задоволеності (незадоволеності) власним тілом та диференційованість образу власного тіла.
 |
Тест спрямований на визначення міри незадоволеності за трьома параметрами:
1) живіт, стегна, сідниці, нижня частина стегон;
2) волосся, обличчя, ноги, руки, верхня частина живота,
груди та плечі;
3) загальний показник незадоволеності.
Стимульний матеріал тесту складається з двох зображень
(фронтального і латерального) людського тіла, чоловічого і жіночого, на аркуші
паперу. Досліджуваному пропонують п’ять олівців (блакитний, зелений, чорний,
жовтий і червоний) і просять розфарбувати зображену фігуру відповідної статі.
Значення кольорів:
- червоний колір використовується в тому випадку, коли
досліджуваного вкрай не задовольняє будь-яка частина (частини) тіла.
Пофарбовані цим кольором частини тіла оцінюються в 5 балів;
- жовтий колір – частина тіла не задовольняє – 4 бали;
- чорний колір – нейтральне ставлення – 3 бали;
- зелений колір – задовольняє – 2 бали;
- блакитний колір – дуже задовольняє – 1 бал.
За допомогою тесту визначаються три показники
незадоволеності тілом.
Перший з них являє собою середнє арифметичне оцінок наступних
частин тіла: ділянка живота, верхня третина стегна, сідниці, нижня частина
стегна. Другий включає інші частини тіла, за винятком генітальної
області, тобто волосся, обличчя, ступні, гомілки, кисті рук, передпліччя,
плече, плечовий пояс, груди (грудна клітка) та верхня частина живота. Загальний:
розраховується середнє значення для всіх частин тіла.
Враховуються по-різному забарвлені ділянки на
фронтальному і латеральному зображеннях тіла. Середнє арифметичне цих двох
оцінок – показник дискримінативності (ділянка тіла вважається
дискримінованою або виділеною в тому випадку, коли вона пофарбована відмінно
від всіх прилеглих до неї ділянок).
Після розфарбовування «тілесних карт» запропонуйте
досліджуваним пригадати: «Як часто у вас з’являлися чи могли б з’явитися
негативні емоції щодо своєї зовнішністі
у запропонованих ситуаціях?» (Махній М., 2022).
1.
В оточенні
малознайомих людей.
2.
Там, де я в
центрі уваги людей.
3.
Коли люди
мене бачать перш ніж «я себе привів (привела) до ладу».
4.
Коли я з привабливими
людьми своєї статі.
5.
Коли я з
привабливими людьми протилежної статі.
6.
Коли хтось
дивиться на ту частину тіла (або прояв тіла), яка мені не подобається.
7.
Коли люди
дивляться на мене з певних кутів.
8.
Коли хтось
хвалить мою зовнішність.
9.
Коли я
думаю, що хтось мене ігнорує або відштовхує.
10.
Коли тема
розмови стосується зовнішнього вигляду.
11.
Коли хтось
критикує мою зовнішність.
12.
Коли
нахвалюють чиюсь зовнішність, але нічого не кажуть про мою.
13.
Коли я чую,
що критикують чиюсь зовнішність.
14.
Коли я
згадую недобрі жарти або слова, що зачіпають мою зовнішність.
15.
Коли я з
людьми, які говорять про вагу тіла або дієти.
16.
Коли я бачу
привабливих людей по телебаченню і в журналах.
17.
Коли я
приміряю новий одяг у магазині.
18.
Коли я ношу
«відкритий» одяг.
19.
Якщо я
відрізняюся одягом від оточуючих людей (на якомусь громадському заході).
20.
Коли мій
одяг «не сидить» як слід.
21.
Після того
як я роблю нову стрижку або зачіску.
22.
Коли я без
косметики (для дівчат).
23.
Якщо моє
волосся не лежить як слід.
24.
Коли мій
друг або партнер не звертає на зміни (поліпшення) в моїй зовнішності.
25.
Коли я
дивлюся на себе в дзеркало.
26.
Коли я
дивлюся на своє голе тіло в дзеркалі.
27.
Коли я бачу
себе на фотографії або на відеозапису.
28.
Коли мене
фотографують.
29.
Коли я не у
звичній фізичній формі.
30.
Коли я роблю
фізичні вправи.
31.
Після
рясного обіду.
32.
Коли я
зважуюсь.
33.
Коли я
думаю, що набираю вагу.
34.
Коли я
думаю, що скидаю вагу.
35.
Коли я в
поганому настрої від чого-небудь.
36.
Коли я думаю
про те, який вигляд був деякий час тому.
37.
Коли я думаю
про те, як мені хотілося б виглядати.
38.
Коли я думаю
про те, як маю виглядати в майбутньому.
39.
Коли хтось
бачить мене голяка.
40.
Якщо мої
друзі торкаються тих частин тіла, які мені не до вподоби.
41.
Коли я з
певною людиною (якою?).
42.
У певний
сезон року (який саме?).
43.
Під час
певних видів відпочинку (яких саме?).
44.
Коли я їм
певні харчові продукти (які саме?).
Звичайно, у деякі із перерахованих ситуацій, підлітки не
потрапляли або їх просто уникають. Якщо так, їм необхідно просто уявити, як
часто вони були б невдоволені собою через негативний образ тіла, якби потрапили
у подібні ситуації?
Зафіксуйте відповідний бал за кожним пунктом, який
оцінюється:
0 – ніколи;
1 – іноді;
2 – достатньо часто;
3 – часто;
4 – завжди, або практично завжди.
Якщо результати підрахунку балів високі (66-88) або дуже
високі (132-176) – це означає, що підлітки дуже часто стикаються із ситуаціями,
коли вони стурбовані і засмучені з приводу своєї зовнішності.
Середні (40-65) і низькі (менше 40) результати тесту
вказують на те що у житті підлітків є моменти і ситуації, коли незадоволення
своїм тілом збільшується та виникають неприємні почуття, однак вони вже здатні
їх усувати.
Літературні джерела
Ільясова К. Тілесність як психологічний феномен. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Психологія. 2019. № 1.
Махній М. М. Психологічні графічно-малюнкові методики у
діагностично-корекційній роботі з дітьми. Чернігів: Десна Поліграф, 2022. 216
с.
Тіунова А. О. Психодіагностика та психокорекція порушень образу тіла у
підлітків: дис. … канд. психол. наук. Київ, 2016. 249 с.
Туркова Д. М. Методика діагностики «Сприймання образу тіла дитиною». Харківський
осінній марафон психотехнологій. Харків: Діса плюс, 2019.
Хомуленко Т. Б., Крамченкова В. О. Методика проективної діагностики тілесного Я. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки. 2016. Вип. 5.
Немає коментарів:
Дописати коментар