"Gnothi seauton": пізнай самого себе

“Що на світі важко?” – “Пізнати себе”.

“Що легко?” – “Давати поради іншим”.

Фалес Мілетський

Цей давньогрецький напис (грец. Gnothi seauton, лат. Nosce te ipsum), який, власне, став психологічним девізом було вміщено на фронтоні храму Аполлона в Дельфах. Античність приписувала цей вислів Фалесу, а частіше всім семи давньогрецьким мудрецям, які нібито, зібравшись біля Дельфійського храму, поклали його в в основу всієї еллінської мудрості. За переказами ця настанова подавалася і як відповідь Аполлона на питання давньогрецького мудреця Хілона: “Що найкраще для людей?”:

    Швидше до храму мого гурт своїх учнів веди:

 Є там, на різні лади геть усюди прославлений в світі

     Напис, веління таке: "Сам себе спершу пізнай!"

 Той, хто спізнає себе, тільки той буде з глуздом любити

     І до своєї снаги діла шукати собі.

Овідій “Ars amatoria”/ Переклад Андрія Содомори

Храм Аполлона в Дельфах славився і знаменитим оракулом, до якого з’їжджалися для ворожінь паломники зі всієї ойкумени. Але головне у Дельфах те, що саме у цій місцевості згідно з уявленнями давніх цивілізацій – Пуп Землі. 

Міфологічна легенда переповідає, що якось вирішив всемогутній Зевс дізнатися – де є центр Землі. Випустивши двох орлів – одного з заходу , другого зі сходу –  став чекати, поки зустрінуться. А як стрілися орли, кинув на те місце камінь – священний Омфалос, Пуп Землі. Таким чином і було доведено, що центр Землі саме Дельфи. Елліни називали Омфалос – “сонячне коло”, бо камінь ніби світився зсередини. 

Згодом у Дельфах був побудований храм бога Сонця Аполлона, де і викарбували легендарний напис “Gnothi seauton”. До того ж це єдине місце на землі, де можна спостерігати природний феномен – дельфійську луну. Якщо пошепки над ущелиною промовити своє ім’я, його підхоплює луна, підсилює у стократ і розносить повсюди. 

Спочатку вислів “Пізнай самого себе”, очевидно, означав лише заклик до самоконтролю і усвідомлення меж своїх можливостей. Сократ (бл. 469-399 до н.е.) переосмислив дельфійский заклик в дусі відмови від безплідних спекуляцій про світ в цілому і поклав його в основу своєї інтелектуальної етики – “добродіяння є знання”. Самопізнання і насамперед пізнання своєї моральної сутності у Сократа стає попередньою умовою добродіяльного і щасливого життя. Його філософське кредо: “Пізнай себе” стало провідною філософською доктриною та освітньою парадигмою, яка і в наші дні зберігає свою актуальність. 

"Еґо і Тінь: психологія самопізнання": зміст

Махній М.М. Еґо і Тінь: психологія самопізнання/М.М. Махній. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. – 416 с. – (Під знаком “ψ”: науково-освітня серія).

ISBN 978-966-2765-73-1

ББК 88.52

УДК 159.9

© Махній М.М., 2013 

Перед кожною людиною виникають питання глибшого пізнання себе. Відчуття власного “Еґо” є безперервним рухом логічних, емоційних, фізичних процесів. Особистісне зростання передбачає необхідність прийняття і своєї “Тіні” – “темного двійника”, уявлення, котрі ми витісняємо із свідомості тому, що вони нам не до вподоби.

Для широкого кола читачів – студентів, викладачів, усіх, хто цікавиться психологією особистості та глибинним самопізнанням.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА   5

Розділ 1

ОСОБИСТІСТЬ: АВТОПОРТРЕТ У СТИЛІ ЖИТТЯ   8

 “Я – КОНЦЕПЦІЯ”: ЯК МИ УЯВЛЯЄМО СЕБЕ?   11

Тест “Хто Я?”   15

“ОБРАЗ Я”: МІЖ РЕАЛЬНИМ І ВІРТУАЛЬНИМ   19

Тест “Віртуалізація особистості”   27

“Я-ТІЛЕСНЕ”: ПСИХОЛОГІЯ ЗОВНІШНОСТІ   31

Тест “Думки про зовнішність”   41

САМООЦІНКА: ХТО НА СВІТІ ВСІХ МИЛІШИЙ?   44

Тест “Самооцінка особистості”   49

ДОЛЯ: ЖИТТЄВА ПЕРСПЕКТИВА ОСОБИСТОСТІ   56

Тест “Психологічна автобіографія”   74

“Я” І СВІТ: ЧИ ІСНУЄ УНІВЕРСАЛЬНА ФОРМУЛА БУТТЯ?   77

ЦІННОСТІ: ІНДИКАТОРИ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ   86

Тест “Самоактуалізація особистості”   97

ГРОШІ: ЯК ГАМАНЕЦЬ ВПЛИВАЄ НА САМОСВІДОМІСТЬ?   108

Тест “Грошовий інтерес”   118

Розділ 2

ПСИХОАНАЛІЗ: ЗАГЛИБЛЕННЯ У НЕСВІДОМЕ   123

“Я” І “ВОНО”: ДЕ ПАНУЄ “ЛІБІДО”?   126

ЕДІПІВ ТРИКУТНИК І СЕКСУАЛЬНІСТЬ   139

Психомалюнковий тест “Автопортрет”   147

“НАД-Я”: МЕТАМОРФОЗИ СОВІСТІ   153

Кокологічні ігрові тести   164

АРХЕТИПИ: АВТОПОРТРЕТИ ІНСТИНКТІВ   171

Тест “12 тварин”   181

ВИЗНАННЯ ТІНІ: ПРИМИРЕННЯ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ   187

Асоціативний  тест “Уявна подорож”   194

АНІМА Й АНІМУС: ТАЄМНІ УРЯДНИКИ ДВОХ СТАТЕЙ   199

Тест “Психоенергетика інь-ян”   209

САМІСТЬ: ПРАГНЕННЯ ЦІЛІСНОСТІ   214

Психомалюнковий тест “Дерево”   224

Розділ 3

ТИПОЛОГІЯ: У ПОЛОНІ СИМПТОМОКОМПЛЕКСІВ   231

ТЕМПЕРАМЕНТ: ВРОДЖЕНІ ФОРМИ ПОВЕДІНКИ   234

Тест “Формула темпераменту”   245

ЛІВШІ Й ПРАВШІ: ФУНКЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ МОЗКУ   249

Тілесний експрес-тест “Художник чи Мислитель?”   257

“ЕКСТРА” ЧИ “ІНТРО”: ВЕРСІЇ АДАПТАЦІЇ ДО СВІТУ   261

Тест “Психотип особистості”   266

АКЦЕНТУАЦІЇ: ЩО ЗАНАДТО, ТО НЕ ЗДРАВО   281

Тест “Акцентуації особистості”   289

ВЕКТОРИ ПОВЕДІНКИ: ІНДИВІДУАЛЬНА СТИЛІСТИКА   297

Психогеометричний тест

“Конструктивний малюнок людини”   305

МОДАЛЬНОСТІ: ВІЗУАЛ, АУДІАЛ, КІНЕСТЕТИК, ДИГІТАЛ   312

Тест: “Модальність сприйняття”   318

ІДЕАЛЬНИЙ ПАЦІЄНТ: ЕКСТЕРНАЛ ЧИ ІНТЕРНАЛ?   323

Тест “Локус контролю”   327

Розділ 4

ІНТИМНІСТЬ: ПРЕФІКСИ ДО СЕКСУАЛЬНОСТІ   333

АСЕКСУАЛЬНІСТЬ І АНТИСЕКСУАЛЬНІСТЬ:

ВІД ФІЗІОЛОГІЇ ДОІДЕОЛОГІЇ   335

АУТОСЕКСУАЛЬНІСТЬ: ЗАНУРЕННЯ У СОЛОДІЙСТВО   339

ГЕТЕРОСЕКСУАЛЬНІСТЬ: АКСІОМА ПОТЯГІВ?   344

Тест “Психологічна стать”   348

БІСЕКСУАЛЬНІСТЬ: ТЕОРЕМА АНДРОГІННОСТІ   355

Тест “Сексуальна орієнтація”   363

ГОМОСЕКСУАЛЬНІСТЬ: ДИЛЕМА ТОЛЕРАНТНОСТІ   367

Тест “Рівень гомофобії”   376

ІНТЕРСЕКСУАЛЬНІСТЬ І ТРАНССЕКСУАЛЬНІСТЬ:

ПОМИЛКИ ПРИРОДИ ЧИ КУЛЬТУРИ?   387

МЕТРОСЕКСУАЛЬНІСТЬ: КУЛЬТУРНИЙ БРЕНД УРБАНІЗАЦІЇ   398

КІБЕРСЕКСУАЛЬНІСТЬ: ОРГАЗМИ ВІРТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ   406

Тест “Кіберсексоманія”   412

"Психея: між Еросом і Логосом": зміст

Махній М. М. Психея: між Еросом і Логосом/М.М. Махній. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. – 416 с.: іл. – (Під знаком “ψ”: науково-освітня серія).

ISBN 978-966-2765-54-0

ББК 88.1

УДК 159.9.01

© Махній М.М., 2013

Людина протягом багатьох століть наполегливо проторює різні стежки, щоб наблизитися до розуміння таємниць психіки, збагнути природу власного “Я”, знайти засоби гармонізації душевних станів, усвідомити взаємодію почуттєво-еротичних і раціонально-логічних поривів душі.

Ця книга – своєрідний посібник для самоосвіти, де читач знайде напутні поради й необхідні дороговкази для захопливого мандрування в світі психологічних напрямів і течій.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА  ·   5

Розділ 1. ОНТОЛОГІЯ ДУШІ: ЩО МИ НАЗИВАЄМО ПСИХІКОЮ?   ·    7

ПІД ЗНАКОМ “Ψ”   ·   8

PSYCHOLOGICA PSYCHOLOGICAL   ·   12

НАУКА ПРО ДУШУ: ВИКРАДЕННЯ ТИТУЛУ   ·   18

СИЛА ДУХУ: ТВОРЕННЯ СЕБЕ   ·   25

МАТРИЦЯ ЩАСТЯ: “ПІЗНАЙ САМОГО СЕБЕ!”   ·   31   

Розділ 2. АНТРОПОПСИХОГЕНЕЗ: ІЗ ЧОГО СТВОРЕНА ЛЮДСЬКА ДУША? ·  39

ГЕРАКЛІТ ЕФЕСЬКИЙ: ГЛИБИННИЙ ЛОГОС ПСИХЕЇ   ·   40

ШОСТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ: ДУША ДЛЯ АДАМА   ·   48    

ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДСТВА: КРЕАЦІОНІЗМ ЧИ ЕВОЛЮЦІОНІЗМ?   ·   67

ПСИХОКОСМОЛОГІЯ СВІДОМОСТІ: АНТРОПНИЙ ПРИНЦИП   ·   95

Розділ 3. ПАЛЕОПСИХОЛОГІЯ: ДЕ ЖИВЕ ПЕРВІСНА МЕНТАЛЬНІСТЬ?    ·   120

АНІМІЗМ: ПЕРВІСНА ПСИХОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ   ·   121 

ТОТЕМ І ТАБУ: ЕТИКА ПЕРШОПРЕДКІВ   ·   134   

ДОЛЯ: ТАЛАН ЧИ ЖИТТЄВИЙ СЦЕНАРІЙ?   ·   142 

ШАМАНІЗМ: ПСИХОТЕРАПІЯ ПЕРВІСНОЇ ДОБИ   ·   163 

Розділ 4. АМУРОЛОГІЯ: ЯК ЕРОТИЧНІСТЬ ВПЛИВАЄ НА ДУХОВНІСТЬ?   ·  173 

ПСИХЕЯ І ЕРОС: СИМВОЛІКА МІФОЛОГІЧНОГО ШЛЮБУ   ·   174

АНТИЧНА АМУРОЛОГІЯ: У ПОЛОНІ ПРИСТРАСТЕЙ   ·   180 

ФОРМУЛА КОХАННЯ: СУЧАСНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ   ·   195

ДРУЖБА: ВЗАЄМНА ПРИЯЗНЬ ЧИ ОДНОДУМНІСТЬ?   ·   228

ХРИСТИЯНСЬКА ЛЮБОВ: ВИКЛИК ЕРОСУ ЧИ ЄДНІСТЬ З БОГОМ?   ·    246

Розділ 5. ЧОЛОВІК І ЖІНКА: ПСИХОІСТОРІЯ СТАТІ І СЕКСУАЛЬНОСТІ   ·   265

СТАТЕВА ІЄРАРХІЯ: АНТИЧНІ МОДЕЛІ   ·   267

ПАТРІАРХАЛЬНІСТЬ ПЛОТІ: МІЖ БЛУДОМ І ШЛЮБОМ   ·   275

ДУХ ПРОСВІТНИЦТВА: ЗА РІВНОПРАВ’Я СТАТЕЙ   ·   289

ЕРА ЛІБІДО: ЛАБІРИНТИ ПРИСТРАСТІ   ·   305

ҐЕНДЕРНИЙ КЛОПІТ: СТАТЕВІ РОЛІ І СУСПІЛЬСТВО   ·   323

ПОСТМОДЕРНІЗАЦІЯ СЕКСУ: ПОЛІАМУРНІ ПРАКТИКИ   ·   332

Розділ 6. ТЕОПСИХОЛОГІЯ: ЧИ ВКАЗУЄ ВІРА ШЛЯХ ДО СПАСІННЯ?   ·   342

ПСИХОЛОГІЯ БУДДИЗМУ: ПРОБУДЖЕННЯ ІСТИН   ·   345

ДАОСИЗМ І КОНФУЦІАНСТВО: ШЛЯХ ДО ЛЮДИНОЛЮБСТВА   ·   358

ХРИСТИЯНСЬКА ДУША: ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОЛОГІЧНИХ УЯВЛЕНЬ   ·   371

МІСТИЧНИЙ ІСЛАМ: ДУХОВНЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ В СУФІЗМІ   ·   393

ПІСЛЯМОВА   ·   411

ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ   ·   413

Крос-культурна психологія дитинства

Проблеми дитинства знаходяться на перетині наук: філософії і психології, соціології і демографії, антропології й етнографії, історії культури і літературознавства. Cвіт дитинства є невід’ємною частиною життя кожного народу, кожний дорослий несе у собі спадщину дитинства і не може звільнитися від неї. Тому суспільство не може пізнати себе, не пізнавши закономірностей свого дитинства. Виховний вплив світу дорослих, уписуючись у певний соціальний, культурний та історичний контексти, формує свою психолого-педагогічну парадигму дитинства  – сукупність характерних для суспільства на певному історичному етапі установок, цінностей, шляхів і механізмів їх реалізації в галузі психологічної підтримки, освіти і виховання дітей.

Різниця в підходах до виховання дітей закладена навіть у самій назві цього “процесу”. Аристократичні англійці кажуть “to bring up a child”, запальні італійці  – “allevare un bambino”, прагматичні німці  – “kinder grossziehen”, росіяни  – “воспитать ребенка”, а  українці кажуть “виховати дитину” (що означає оберігати малюка від усіх негараздів, “ховати” від недоброго ока).

Завдання англійських батьків – “виростити” дитину, “підняти” або навіть “підтягти” її на той рівень, коли вона самостійно зможе стати на ноги, не потребуючи сторонньої допомоги. Тому й підходи до виховання в англійців більш прагматичні. Росіянам найголовнішим у вихованні бачилося саме вигодовування дитини, її “воспитание”. Вони прагнули, перш за все, забезпечити своє маля хлібом насущним, “вскормить”. І не лише вони. У багатьох індоєвропейських мовах слова на позначення процесу виховання первісно теж мали значення “годувати, забезпечувати їжею”.

Певною мірою заповнити інформаційно-методологічні прогалини в царині знань про світ дитинства покликана крос-культурна психологія дитинства, яка досліджує особливості соціалізації дітей в різних етнокультурах.

Література 
Махній М. М. Порівняльно-культурне вивчення психології дитинства в контексті сучасної полікультурної освіти/ М. М. Махній// Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. – Чернігів: ЧДПУ, 2009. – Серія: психологічні науки. – Випуск 68.  – С. 88-94.

Кліо і Психея: вступ до історичної психології

Прадавні перекази повідомляють нам, що колись в легендарних століттях Стародавньої Греції у верховного бога Зевса і богині пам’яті Мнемосіни народилися дев’ять дочок, дев’ять муз. Одну з них, що стала покровителькою історії, назвали Кліо. Її мармурові статуї із сувоєм, грифельною паличкою в руках та сонячним годинником, за яким муза стежила за плином часу, збереглися до сьогодні.

Примарний образ Кліо літав над “батьком історії” Геродотом, коли він писав про Єгипет, скіфів, греко-перські війни. Однак рукою Геродота водила не тільки Кліо. Як мінімум, не обійшлося без Психеї.

Пам’ятаєте, Психея, чарівна дівчина, втілення людської душі, була така вродлива, що викликала заздрощі самої Афродіти, яка наказала Еросові розпалити в Психеї хтивість до найогиднішого чоловіка. Проте Ерос сам запалав до неї чистим і шляхетним коханням. Він щоночі відвідував дівчину, але застеріг її, щоб вона не пробувала довідатись, хто він такий і не намагалась побачити його при світлі. Не в силі побороти цікавість, Психея однієї ночі запалила світильник, щоб подивитися на коханого. Випадково гаряча крапля олії впала на крило Ероса, і він, розгнівавшись на неслухняну Психею, зник. Страшні випробування випали на долю Психеї, перш ніж вона знову змогла зустрітися з коханим і навіть стала врівень з Олімпійськими богами.

Давньогрецька муза історії Кліо – серйозна, зосереджена дама; серед дев’яти сестер-покровительок мистецтв і наук – старша. На папірусному сувої веде вона облік людських діянь. Тут потрібна обачність: не кожна подія допускається в історію.

У Психеї інший, ніж у Кліо, характер. Вона, уособлення людської душі, – не богиня за народженням, а земна подруга Ероса, молода, цікава, легковажна. Психея порушила заборону дивитися на божественного чоловіка, через що пережила багато поневірянь, допоки не возз’єдналася з коханим і отримала безсмертя. Зображується Психея з крильцями за спиною, а іноді у вигляді метелика. На цього метелика націлений значний і розмаїтий арсенал емпіричної психології.

Важко сказати, де і коли відбулася перша зустріч Кліо і Психеї, але вона безперечно поклала початок взаємній симпатії і дружбі. Як поєдналися дві науки для вивчення людини та її психіки у плині часу, іменованого історією?

Ідея, яка надала шанс історичній психології, полягала в тому, що велика історія людства і мала історія окремої людини мають загальні засади, оскільки структуруються на тривимірності часу: минуле, сьогодення, майбутнє.

Отож, Психею і Кліо можна об’єднати в єдиному занятті, якщо розглянути, як і яким чином людський досвід перероблюється в історичну тканину. Без знання історії суспільства важко зрозуміти і психологію людей в сучасному світі. Філософські вчення, релігійні вірування, звичаї, традиції, ритуали, багато іншого, що характеризує психологію сучасних народів і націй, є продуктом їх тривалого історичного розвитку. Передаючись із покоління в покоління, досягнення людської культури формують у процесі їх засвоєння психологію сучасних людей як особистостей і суб’єктів пізнання і творчого перетворення світу. Система навчання та виховання – сімейного, шкільного, соціального, інтелектуального, трудового, морального, фізичного і т. п. – також виступає як підсумок тривалої історії.

Союз психології та історії може бути зовнішнім і внутрішнім. Зовнішні зв’язки цих наук мають місце тоді, коли кожна з них для вирішення власних проблем звертається до іншої з метою використання її даних. Так, історика може зацікавити психологічна характеристика людей, що жили в ту чи іншу епоху, їхні погляди, культура, звичаї, традиції тощо. Психолог у свою чергу може звернутися до історії для вирішення своїх завдань, розглядаючи психологію людей як історичний факт.

Більш глибокий союз психології та історії утворюється в тому випадку, коли представнику однієї галузі знань необхідно скористатися методами або прийомами, запозиченими з іншої науки, для вирішення власних завдань. Наприклад, історик, звертаючись до психологічних методів, може вивчити особистість будь-якого державного діяча або психологію народу для того, щоб пояснити специфіку історичних подій, роль особистості в історії. Психолог у свою чергу може застосувати метод історичного аналізу для занурення в психологію і ментальність людей минулих епох.

Є приклади ще глибшого синтезу історії та психології у створенні загальної наукової теорії. Одним з них є теорія культурно-історичного розвитку вищих психічних функцій людини, розроблена видатним психологом Левом Виготським (1896-1934). У ній автор показав, що головні історичні досягнення людства, в першу чергу мова, знаряддя праці, знакові системи, стали потужним фактором, що значно просунув філогенетичний і онтогенетичний психологічний розвиток людства. Користуючись всім цим, людина навчилася керувати власною психікою і поведінкою, зробивши їх довільними і опосередкованими знаряддями і знаками, підвладними свідомості і волі.

Історія культури тісно переплітається і з історією особистості. Сучасна людина з усіма її психологічними якостями, особистісними властивостями і соціальними вчинками є продуктом історії розвитку людства. Від епохи до епохи, від одного історичного періоду до іншого, від держави до держави, від нації до нації і навіть від покоління до покоління психологія та поведінка людей, їхні погляди, культура, традиції і звичаї значно змінюються. У свою чергу психологія зрілої людини робить зворотній вплив на хід історії. Існує певна залежність між диктаторськими режимами, що існували в різних країнах світу в різні часи, і психологічними особливостями людей, що жили в умовах цих режимів.

Колективна психологія людей тісно пов’язана з культурними та соціально-економічними досягненнями того суспільства, в якому вони живуть. Відомо, що сила мотиву досягнення успіху у людей, що представляють певну країну, корелює з соціально-економічними успіхами, досягнутими даною країною, а сама мотивація досягнення в свою чергу залежить від сформованої в цій країні соціальної системи виховання дітей.

Завдяки своїй активній діяльності й ставленню до зовнішнього та внутрішнього світу людина – головна відтворювальна і рушійна сила історії. З огляду на це надзвичайно важливо зрозуміти, як людина реагує на суспільно-історичні процеси, що додає сама, як на неї впливають різні ідеї, прагнення, уявлення, переживання. Адже людська психіка, свідомість, з одного боку, перебувають під тиском історичних закономірностей, з іншого – самі впливають на перебіг історії.

Змінюючи історію, людина змінює свій внутрішній світ: соціальні установки, цінності, орієнтації, мотивації, ієрархію потреб та інтересів, образ “Я” тощо. І якщо вона враховуватиме психологічну та духовну складові у своїй практичній діяльності, то не виникатимуть ті суперечності між суспільно-історичним і психо-духовним планами розвитку, які спричинюють соціальні конфлікти й кризи, соціальну пасивність і деградацію суспільства.

На сьогодні історична психологія – це міждисциплінарна галузь знання, завданням якої є вивчення психологічного складу окремих історичних епох, а також змін психіки й особистості людини в ході історичного процесу. Об’єктом історичної психології є реальний чи ідеальний “тип особистості”, що існує у конкретних історичних умовах, а її предметом – психологічні особливості свідомості і поведінки людини у різних суспільно-економічних умовах; закономірності розвитку вищих психічних функцій.

Сьогодні історична психологія має два основних методологічних підходи: перший пов’язаний з побудовою соціологічних моделей типової особистості кожної епохи, а другий підхід базується на дослідженні ментальностей, в якому суб’єктивний елемент моделюється етнологічними та культурологічними прийомами. Та в обох випадках історична психологія є соціальною наукою, яка досліджує соціальні механізми і культурні об’єктивації свідомості, на основі аналізу ідеологічних та соціокультурних утворень, вивчає людську активність, що їх породжує. Історична психологія досліджує психічний склад народу на основі вивчення історичного розвитку його культури. Отже, історичне дослідження людини спирається на дві основні методологічні позиції – гуманітарно-текстологічну інтерпретацію та соціальний аналіз колективних структур.

Аналіз сучасного стану історичної психології показує, що її розвиток проходить за двома лініями – історичною та психологічною. Відмінність між дослідниками-істориками і пси-хологами не стільки у методах і об’єкті вивчення, скільки у ставленні до завдань та місця психолого-історичного пошуку в системі гуманітарних наук.

Надзавдання історичної психології полягає в тому, щоб встановити, як людина сприймає світ, тобто відновити картину світобачення минулого за допомогою відповідних методів. Точні семіотичні методи ще тільки зароджуються, тому історичній психології потрібно виробити систему понять, що необхідні для реконструкції духовної картини минулого і дослідження сучасного суспільства. У зв’язку з цим основним у дослідженні історичної психології є не детальна класифікація психологічно різноманітних типів поведінки, а виведення єдиної психологічної матриці епохи і світорозуміння як системи поглядів на суть людини та її формування у посттоталітарному суспільстві, що має стати змістом виховного процесу та науково-практичних досліджень.

“Homo geometricus”: психомалюнковий тест

Фігура людини є, мабуть, найбільш упізнаваним образом в історії культури. Символіка зображення людини вражає багатогранністю інтерпретацій, спрямованих у глибини психічного світу. Кожен з нас незалежно від статі, раси або культури, побачивши зображення людської фігури, мимоволі починає зчитувати зашифровані в образі значення. Хто це? Наскільки образ зображеної людини співвідноситься з моїми уявленнями про світ? Позитивно чи негативно я ставлюся до зображеної людини? Ланцюжок розшифровування згорнутих смислів йде в нескінченність.

Візьміть олівець і стандартний аркуш паперу, складений вчетверо. Кожне з отриманих для малювання чотирьох полів пронумеруйте в правому верхньому куті. А тепер спробуйте намалювати фігуру людини із десяти елементів, серед яких можуть бути тільки трикутники, кола і квадрати.
У випадку необхідності ви можете збільшувати або зменшувати ці елементи (геометричні фігури), накладати один на одного. Важливим є те, щоб всі ці елементи були присутні в зображенні людини, а загальна кількість використаних фігур дорівнювала десяти. Якщо ви намалювали більшу кількість фігур, то зайві треба закреслити. При недостатній кількості фігур (менше десяти) домалювати їх. 
Намагайтеся малювати швидко і без виправлень, ні про що не замислюючись.Виконайте спочатку один малюнок, потім другий, і нарешті третій. Для отримання надійних результатів кожен новий малюнок необхідно виконувати начеб наново, не дивлячись, на попередній і не намагаючись згадати його зміст.

Інтерпретація теcту заснована на тому, що геометричні фігури, які використовуються в малюнках, різняться за семантикою. Трикутник зазвичай відносять до “гострої”, “наступальної” фігури, пов’язаної з чоловічим началом. Круг – фігура обтічна, більш співзвучна зі співчуттям, м’якістю, округлістю, жіночністю. З елементів квадратної форми будувати що-небудь легше, ніж з інших, тому квадрат, прямокутник інтерпретується як специфічно технічна конструктивна фігура, “технічний модуль”.

Результати обробляються таким чином: підраховується кількість використаних у зображенні трикутників, кіл та квадратів (за кожним малюнком окремо) і результат записується у вигляді тризначного числа, де сотні означають кількість трикутників, десятки – кількість кіл, одиниці – кількість квадратів. Ці тризначні числа складають так звану “формулу малюнка”. У відповідності до неї малюнок досліджуваного відноситься до певного типу і підтипу.

Слід пам’ятати, що прояв тих чи інших властивостей залежить від рівня психічного розвитку. При високому рівні розвитку зазначені риси розвинені і реалізуються у повсякденному житті. А у випадку дисгармонійної особистості, низького рівня розвитку ці якості перетворюються в імпульсивність, занижений самоконтроль, агресивні висловлювання і вчинки.

I тип (домінування трикутників) “організатор”: ведучий, владний, рішучий, діяльний, імпульсивний, організуючий, легко адаптується в соціальній сфері, відповідальний, вимагає визнання і уваги. Формули малюнків: 811, 712, 721, 613, 622, 631.

Такі люди легко адаптуються у соціальній сфері, схильні до керівництва та організаторської діяльності. Орієнтовані на авторитети і значущі в суспільстві норми поведінки. Часто володіють даром хороших оповідачів, який базується на високому рівні мовного розвитку. Прагнуть до домінування над іншими. Ті, хто усвідомлює цю властивість і має розвинений рівень самоконтролю, намагається тримати себе у певних рамках.

Цей тип людей відрізняє виражена потреба в активних діях. Суттевого значення вони надають не лише результату, але і процесу його досягнення. При оцінці як успіхів, так і невдач схильні до перебільшення. Зустрічаючи перешкоди, стають вкрай збудливими. У соціальних відносинах виділяються рішучістю й азартом. У відносинах з іншими схильні займати позицію лідера. У напружених міжособистісних ситуаціях переважає стратегія суперництва.

Вимагають визнання, прагнуть звернути на себе увагу оточуючих. Усіляко намагаються виправдати виявлену до них довіру. Вважають себе відповідальними за багато справ і демонструють це перед іншими. У крайніх випадках схильні до гіпертрофованої відповідальності, яка переходить у демонстративне самокатування або підвищену вимогливість до оточуючих. Підвладні хвилинному настроєві, імпульсивні у прийнятті рішень.

II тип (домінування квадрата) – “старанний працівник”: дипломатичний, стриманий, виконавський, пунктуальний, педантичний, вимогливий до себе та інших, схильний до сумнівів і різких змін в емоційному стані під впливом зовнішніх факторів. Формули малюнків: 514, 523, 532, 541.

Для даного типу “вміння робити справу” є першочерговим. Прагнуть досягти досконалості в оволодінні професією. Мають високе почуття відповідальності. Вимогливі до себе та інших. У взаєминах досить педантичні, високо цінують справедливість,  чутливі до щирості. Характеризуються багатьма рисами “організаторів”, однак вагаються, приймаючи відповідальні рішення. У взаєминах відрізняються зайвою делікатністю, їм незручно відмовити у проханні.

Беруться за всі справи, часто переоцінюючи свої можливості. Впевнені, що можуть впоратися з будь-якою справою наодинці. Не перекладають частину своєї роботи на іншого, довіряючи лише собі. Впертість часто сприймається ними як відстоювання своїх принципів. Занадто інтенсивно переживають навіть незначні невдачі. Оточуючі вважають їх працьовитими й вимогливими до себе. Цих же якостей вони очікують від інших. Можуть витримувати значні розумові навантаження, хоча висока інтенсивність роботи викликає роздратування. Не можуть швидко включатися в процес, бо їм необхідний тривалий підготовчий період. Сам процес діяльності не приносить особливого задоволення, проте істотного значення надається результату. Відчувають себе дискомфортно, коли процес залишається незакінченим.

III тип (без суттєвого домінування якоїсь з фігур) – “ініціатор”: натхнений, поривчастий, схильний до фантазування, нерідко відчуває відчуженість, в критичних міжособистісних ситуаціях замикається в собі, зовні демонструючи незворушність. Формули малюнків: 433, 343, 334.

Легко абстрагуються від реальності, мають “концептуальний розум”. Прагнуть до оволодіння обраною предметною діяльністю незалежно від того, як складаються відносини з оточуючими. Почасти відчувають відчуженість, усвідомлюючи себе не такими, як усі. Знаходяться у полоні власних уявлень про світ, які часто бувають далекими від реальності. У скрутних ситуаціях схильні до фантазування. Досить легко встановлюють контакти з оточуючими та вміють зберігати з ними певну дистанцію. У критичних міжособистісних ситуаціях замикаються в собі, зовні демонструючи незворушність.

Відрізняються різноманітністю здібностей, починаючи від уміння описувати пережиті події і закінчуючи малюванням, рукоділлям. Схильні до діяльності, що вимагає добре розвинених навичок тонкої моторики. Не полюбляють рутинної праці, від нудної і монотонної роботи впадають у пригнічений стан. Зміна діяльності, нові можливості їх надихають. У рамках однієї професії їм тісно, ​​тому вони можуть абсолютно несподівано її змінити і зайнятися чимось новим. Найчастіше хобі стає їх другою професією. Представники даного типу часто зустрічаються серед осіб, що займаються різними видами мистецтва, такими як літературна і театральна творчість, циркове мистецтво, мультиплікація, реклама і дизайн.

IV тип (домінування кола) – “емотивний”: вразливий, обережний, душевний, співпереживаючий, чутливий в емоційному плані, характеризується підвищеною сприйнятливістю до оцінки себе та своєї діяльності зі сторони інших. Формули малюнків: 181, 271, 172, 361, 262, 163.

Співчутливі до інших, емоційно переживають драматичні сцени навіть в кінофільмах. Важкі життєві обставини можуть їх надовго вибити з колії. Піклуючись про інших, схильні витрачати занадто багато сил і енергії, що почасти ускладнює реалізацію їх власних інтересів і здібностей.

Відрізняються підвищеною готовністю до спонтанного вираження емоцій та імпульсивних вчинків. Прагнуть засвоювати різнобічну діяльність, проте більш продуктивні у разі вибору якоїсь однієї галузі. Чутливі до найтонших нюансів взаємин, болісно переживають конфлікти. Відрізняються стійкістю переживань, тривалий час знаходяться під враженням подій, в яких їм довелося брати участь. Товариські і невимушені в контактах з оточуючими, прагнуть до дотримання прийнятих у групі норм поведінки. Характеризуються підвищеною чутливістю до оцінки себе та своєї діяльністі з боку інших.

V тип (домінування кола) – “інтуїтивний”: природний, прямодушний, емоційно лабільний, недовірливий, невпевнений у собі, схильний до критично ї оцінки себе, прагне постійно контролювати обставини, щоб уникнути стресових ситуацій, не любить будь-яких обмежень. Формули малюнків: 451, 352, 253, 154.

Відзначаються високою чутливістю нервової системи та її швидкою виснажливістю, емоційною неврівноваженістю. Ефективніше працюють, маючи можливість змінювати один різновид діяльності на інший, чутливі до усього нового.

Схильні до переживань з приводу можливого несприятливого розвитку подій. Діють по першому спонуканню або довго не можуть на що-небудь зважитися взагалі. Їх нерішучість є наслідком труднощів у швидкій переробці великого обсягу інформації, що надходить. Вони намагаються охопити неосяжне і осягнути неможливе. Це призводить до складнощів у вираженні своїх думок і почуттів.

Прямодушні, їх слова часто випереджають думки, а звичка “говорити правду в очі” призводить до ускладнень у взаєминах. Оточення їх найчастіше не розуміє або розуміє перекручено. У колективі виробляють власні норми поведінки і дотримуються їх. У соціальній поведінці орієнтовані на певну групу людей, як правило, нечисленну. В колективі спроможні грати роль неформального лідера. Реалізувати цю потребу може завадити невпевненість у собі, яка породжується побоюванням виглядати смішним в очах оточуючих. Дискомфортний стан виникає через внутрішнє протиріччя “все розумію, але нічого не можу з собою вдіяти”.

Схильні до самоаналізу, до критичної оцінки власних вчинків і переживань. Разом з тим їхня точка зору досить важко коригується іншими. Воліють постійно контролювати обставини, щоб уникнути стресових ситуацій. Волелюбні, бурхливо реагують на будь-які обмеження. Фізично не переносять безладу, саме через це конфліктують з оточуючими. Невпевнені в собі і потребують підбадьорювання.

VI тип (без суттєвого домінування якоїсь з фігур) – “незалежний”: збудливий, наполегливий, незалежний, різкий, активність і ефективність його роботи зростає при збільшенні напруженості, важко сприймає критику, обережний у встановленні довірливих відносин. Формули малюнків: 442, 424, 244.

Характеризуються багатою уявою і просторовим баченням. Залучені в різні види технічної, художньої чи інтелектуальної творчості. Найчастіше інтровертовані, живуть власними нормами. Стійкі до тиску з боку соціального оточення. Емоційно збудливі, одержимі оригінальними ідеями. Активність і ефективність їх роботи зростає при збільшенні напруженості. Несприятливі обставини їх мобілізують.

Здатні розмірковувати і діяти незалежно. Уміють відстоювати власну точку зору, не бажають визнавати свої помилки. Бурхливо реагують на зауваження оточуючих, агресивно сприймають критику. Не квапляться проявляти ініціативу при встановленні контактів. Переживання намагаються приховувати від оточуючих, проявляючи невластиву їм жвавість. Прагнуть до створення довірливих стосунків, але дуже обережні. Сталі зв’язки з іншими людьми відзначаються глибиною і тривалістю.

VII тип (домінування квадрату та трикутника) – “комунікативний”: войовничий, виверткий, мінливий, має високу самооцінку, впевнений у собі. Формули малюнків: 415, 325, 235, 415.

Розгальмовані в поведінці й спілкуванні. Безпосередні у соціальних стосунках. Легко втягуються в ситуацію і так само легко з неї виходять. Бурхливо реагують на події, що відбуваються. За хвилинним поривом погоджуються брати участь у справах, які заважають здійснити раніше намічені цілі. Не переймаються у незручних і конфліктних ситуаціях.

Мають розвинуте економічне чуття. Вміють швидко реагувати в незнайомому оточенні, проте схильні робити поспішні висновки. Часто-густо кидають розпочату справу, не доводячи її до кінця. Успішніші за такої організації діяльності, коли є можливість перемикатися з однієї справи на іншу. Мають високу самооцінку, впевнені в собі.

VIII тип (домінування квадрата) “самодостатній”: витривалий, розмірковуючий, стабільний, врівноважений, відповідальний, проявляє вимогливість до себе та інших, розраховує тільки на свої сили. Формули малюнків: 118, 127, 217, 316, 226, 136.

Емоційно стабільні. Поведінка характеризується тенденціями, протилежними емотивному типові. У більшості випадків володіють собою і послідовно дотримуються певних правил. Уникають спілкування з тими, хто не вміє приховувати своїх почуттів. Надають перевагу цілеспрямованим бесідам. Перш ніж зав’язати знайомство, намагаються краще придивитися до партнера. Чутливість до переживань інших людей трохи занижена через захоплення  предметною (діловою) стороною спілкування. Демонструють вимогливість до себе та інших. Як гарні фахівці, можуть відмінно організовувати предметну сторону справи. Схильні замикатися в колі власних проблем.

Володіють розвиненим самоконтролем. У скрутних ситуаціях розраховують тільки на свої сили. Вважають себе, а не обставини, відповідальними за власні успіхи і невдачі. Більше тяжіють до індивідуальної роботи. У колективі займаються організацією процесу предметної діяльності. У роботі створюють власну систему, не схильні користуватися досвідом і напрацюваннями інших. Детально продумують варіанти своїх дій, мають розвинені “ручні” навички і образну уяву. Це дає їм можливість успішно займатися технічними видами творчості, архітектурою, інформаційними системами.

Література

Либин А. Психографический тест: конструктивный рисунок человека из геометрических форм / А. Либин, А. Либина, В. Либин. – М.: Эксмо, 2008. – 368 с.

Потемкина О. Психологический анализ рисунка и текста/О. Потемкина,  Е. Потемкина. – СПб.: Речь, 2006. – 524 с.

“Psyche” + “logos”: дата народження психології

Знання, які ми зараз називаємо психологічними, існували здавна. Традиційно, починаючи з античних часів, у європейській філософській і теологічній літературі, внутрішні стани людини, її енергія, сила і активність описували латиномовним словом “аnima”, а вчення про такі стани позначалось терміном “De аnima” (Про душу).

Проте, як відомо, термін “психологія” має давньогрецьке походження та складається з двох слів: ψυχη (“psyche”) – душа і λογος (“logos”) – знання або вчення.

Символічною датою народження “науки про душу”, якою є психологія, вважається вихід у світ знаменитого трактату давньогрецького філософа Арістотеля (384-322 до н.е.) “Про душу” (грец. “Peri psyches”, лат.“De аnima”). Термін “логос” в античні часи також активно використовувався. Однак, впровадження поняття “психологія” відбулося не в античній Греції, а в Європі в XVI столітті.

Історики вважають, що термінологічну новацію чи не вперше застосував німецький вчений Рудольф Гокленіус  (1547-1628) публікацією своєї праці “Psychologia” (1590), де у назві твору використав латинізований правопис грецького слова.

Послідовник Р. Гокленіуса Отто Касманн (1562-1607) продовжив дослідження душі в книзі під назвою “Psychologia аnthropologica” (1594).

Твір хорватського гуманіста Марко Марулича (1450-1524) “Psichiologia” (1510) свідчить про ще більш раннє використання подібного термінологічного варіанту.

Лексикографія досі традиційно приписує  утворення слова “psychologia” Філіпу Меланхтону (1497-1560), німецькому теологу і педагогу, хоч точні посилання на це слово в його працях не віднайдені.

Загальне визнання дане поняття отримало лише у XVIII ст. після робіт німецького філософа Христіана Вольфа, книги якого називалися “Раціональна психологія” (1732) і “Емпірична психологія” (1734).

Про найперше використання слова “психолог” в російській мові говорить репліка Мефістофеля в пушкінській “Cцені з Фауста”: “Психолог я... О, це наука!” у публікації “Московського вісника” за 1828 рік.