Арттерапевтична вправа «Шлях до Я-ідеального»

 

Мета: допомогти дитині дослідити різні думки про себе, які інколи складно висловити словами.

Вправа складається з трьох завдань, що досліджують спосіб, яким людина не хоче бути, на відміну від себе-ідеального та оціночної шкали руху між ними.

Матеріали: три аркуші А4, чорна ручка.

Віковий діапазон: від 10 років і старші.

Хід роботи. У послідовних завданнях дитина малює, психолог здійснює необхідні записи.

Завдання 1. Намалюй людину, якою ти б не хотів(ла) бути.

Людина. Уяви людину, якою ти б не хотів(ла) бути. Це не якась конкретна людина, її можна скласти з рис різних людей, яких ти знаєш. Зроби малюнок цієї людини посередині аркуша.

Як би ти описав(ла) цю людину? Яка вона? Назви три характерні риси, які її характеризують? Підпиши поруч з малюнком.

Сумка. Ця людина щодня ходить до школи (коледж тощо) і бере із собою сумку. Яка це сумка та що в ній? Намалюй та підпиши деталі.

Подарунок на день народження. Що б ця людина хотіла отримати до дня народження?

Намалюй та підпиши подарунок.

Сім’я. Як ця людина ладнає зі своєю родиною? Намалюй та підпиши.

Друзі. Як ця людина ладнає з друзями? Намалюй та підпиши.

В школі. Які в цієї людини стосунки у школі? Намалюй та підпиши.

Чого ця людина найбільше боїться у житті? Намалюй та підпиши.

Історія. Яким чином ця людина стала такою? Яка в нього історія життя? Що з нею сталося? (Запишіть відповіді дитини).

Майбутнє. Що чекає на цю людину в майбутньому? Що буде з нею? (Запишіть відповіді дитини).

Завдання 2. Малюнок людини, якою ти б хотів(ла) бути.

Інструкції такі ж, що і для завдання 1.

Завдання 3. Нанесення на карту кроків розвитку та просування до образу людини, якою б хотіла бути дитина.

Розмістіть аркуш паперу перед дитиною між його малюнками та горизонтальною лінією розділіть аркуш навпіл. Лінія має з’єднувати два малюнки.

Запропонуйте дитині відзначити своє положення на цій лінії у різні періоди часу та позначте кожен період. Важливі пункти: де вона зараз і де б хотіла бути (Я-ідеальне).

Розвиток карти з часом. Позначте точки оцінки себе дитиною у різний час (наприклад, де ти був у віці п’яти років? Як щодо періоду початкової школи? і т. д.). Відзначається кожний важливий період. Запитайте, чим відрізняються пункти з часом. Чим відрізняються точки (наприклад, між зараз і більш раннім пунктом).

Запитайте про причини змін: «Як сталося, що ти змістився звідси – сюди? Що сталося, що змусило тебе спуститися сюди/що допомогло тобі піднятися? Як ти можеш просуватися ближче до себе-ідеального?». Це допомагає у дослідженні змін.

Запитайте, які три речі, можуть зробити інші для тебе, аби допомогти наблизитися до «себе-ідеального»? Які три речі ти можеш зробити для себе, щоб наблизитись до ідеального?

Маркування різних оцінок. Що кажуть інші, де ти перебуваєш? Чому вони так вважають? (Як вважає твоя мама, де ти зараз? Твоя сестра? Твій друг? і т. д.). Як ці оцінки впливають на тебе? Запитайте, чим ці оцінки відрізняються.

Обговорення. Перевірити чи розуміє дитина інші точки зору. З’ясувати чи захоче показати малюнки комусь іще, як їх опише і що розповість.

Літературні джерела

Махній М. М. Проєктивний психологічний інструментарій для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами: інформаційно-методичний посібник. Чернігів: Десна-Поліграф, 2021. 320 с.

Махній М.М. Психологічні графічно-малюнкові методики у діагностично-корекційній роботі з дітьми. Чернігів: Десна-Поліграф, 2022. 216 с.

ДО ЗМІСТУ

Колірна гама малюнка: мотивація уподобань

З раннього віку діти тягнуться до кольорових олівців, фарб, отримують радість від дій з ними. Спочатку, коли зображення предметів тільки ще з’являється, ставлення дітей до кольору обмежується інтересом до самої фарби, до сліду на папері, який вона залишає. Діти використовують будь-який колір, не зіставляючи його з реальним кольором предмета. Що саме зображується – не має значення: будинок, дерево, заєць, собака можуть бути синіми і червоними, – будь-якими.

Діти 2-3 років однаково сприймають будь-який колір, не віддаючи перевагу тому чи іншому. А вже в 4 роки діти  сприймають  колір  як засіб прикрашання. Колір вибирається за своєю красою і в цьому разі естетичний мотив під час вибору кольору посилюється. Дитина користується будь-яким приводом, аби розфарбувати малюнок. Діти цього віку через колір передають своє ставлення до прекрасного і потворного. Прекрасне зображується яскравими, чистими кольорами (перевага надається жовтому, оранжевому, червоному, блакитному), а потворне – темними  кольорами (чорним, темно-коричневим, темно-синім).

Вибір кольору в дитячому малюнку часто визначається ставленням до нього як до засобу посилення функціональної характеристики предмета. Лише поступово локальний колір деяких предметів засвоюється дітьми як обов’язкова ознака. Починаючи з 5 років діти, зазвичай, розфарбовують предмети та явища природи відповідно до їх дійсного кольору, але узагальнено, локальним кольором. Поряд з цим (приблизно до 7 років) зберігається тенденція вибирати колір незалежно від реального кольору зображуваного.

Численними спостереженнями і експери-ментами встановлено, що світлі кольори стимулюють, збуджують, радують; темні – гальмують, засмучують. Розрізняють прямий вплив кольору, який здатний викликати в нас почуття тепла або холоду, почуття суму або радості тощо, і вторинний вплив, пов’язаний із суб’єктивними та об’єктивними асоціаціями, що може змінюватися залежно від індивідуальних особливостей людини.

Психологічний аспект сприйняття кольору нерозривно пов’язаний із соціально-культурними, естетичними аспектами. Колір або його сполучення сприймаються людиною залежно від просторового розташування колірної плями, її форми і фактури, від настрою, культурного рівня та інших чинників. У процесі кольорового рішення об’єкта ми зустрічаємося не з окремими кольорами, а з їх комбінаціями і сполученнями. Нас цікавить, як впливають одні кольори на інші при їх сполученні, різній кількості, різній насиченості тощо.

Незважаючи на суперечливість думок у науковій літературі з питань кольорового сприйняття дітьми різних вікових груп, встановлені факти вдосконалення візуального сприймання в ході навчання протягом дошкільного та шкільного віку. З віком дітьми досягається диференціація кольорових ознак об’єктів дійсності. Дослідження сенсорного розвитку свідчать, що діти 5-6 років можуть тонко розрізняти кольори. Під час сприймання й оцінки дитиною предметів та явищ дійсності колір є одним з провідних компонентів.

Колірні симпатії дітей зумовлені, перш за все, енергетичними характеристиками кольору, тоді як у дорослих вони не в меншій мірі залежать і від інформаційного складника впливу кольору, що, в свою чергу, визначається суспільно-культурним досвідом, традиціями колірної символіки, модою і т. д. Надання переваг певним кольорам у дітей набагато менш індивідуальні, ніж у дорослих, тому виявлення якоїсь однієї спільної тенденції для останніх є досить проблематичною.

Враховуючи ці дані, вибір кольору дорослими можна розглядати як відображення потреби в стабільному, врівноваженому стані, збереженні досягнутого і навіть релаксації над потребою в активності, рості та розвиту, яка домінує у дітей.

Експериментальні дані доводять, що колірні симпатії психічно здорових піддослідних визначаються, як мінімум, двома факторами: емоційною оцінкою кольору, як певної цілісності та усвідомленою або не усвідомленою емоційною оцінкою колірних асоціацій. Крім того ці фактори пов’язані з енергетичним та інформаційними аспектами впливу кольору.

Психологічне переживання кольору дорослою людиною завжди неповторне, бо глибоко пов’язане з життєвою історією особистості, її досвідом переживань, із культурною та статевою ідентифікацією. Саме тому завжди важливо виявити цей пласт значень у розмові з людиною (що для неї означає цей колір). Слід також уважно відстежувати поєднання кольорів. У різних варіаціях включаються різні аспекти діапазону значень кольору, так само як це відбувається з емоціями людини.

Психологи використовують колірний тест, складений швейцарським психотерапевтом Максом Люшером, який розробив основи функціональної психології кольоросприйняття. Цей тест спрямований на вивчення ситуативного емоційного стану особистості та її адаптації до різних соціально-психологічних ситуацій. В основі тесту лежать фундаментальні закономірні зв’язки між різноякісними колірними енергіями та певними психічними процесами, станами і явищами (Люшер М., 2004).

Функція кольору, за М. Люшером, відображає суб’єктивне ставлення людини до кольору, вона визначається і властивостями самої людини. Автор вважав, що, встановивши взаємозв’язок кольору і психіки, можна обґрунтувати колірні методи психодіагностики.

Зазначимо, що науковий дискурс М. Люшера та його тест з самого початку критикували представники різних психологічних шкіл – зокрема, за довільне використання понятійних засобів, – однак у його прихильників також є переконливі аргументи. В наші дні тест кольорових уподобань Люшера, як і раніше, затребуваний.

Всі кольори М. Люшер поділив на основні і додаткові. До основних віднісяться:

- синій, що символізує спокій, задоволеність собою і життям, емоційну стабільність, сумлінність у справах, душевну прихильність, гармонію;

- зелений, що сигналізує про почуття впевненості, високий рівень домагань, самостійність, наполегливість, незворушність, прагнення до самовираження, успіху і влади, іноді впертість і надмірну самовпевненість;

- червоний, що означує силу волі й активність у досягненні цілей, що іноді призводить до агресивності, лідерство та ініціативність, наступальні тенденції, прагнення до успіху і влади через боротьбу, надмірну збудливість і можливі девіації у поведінці;

- жовтий, що вказує на активність, прагнення до спілкування, потяг до нового, оптимізм, експансивність, веселість, легкість, балакучість, відкритість, товариськість, енергійність.

Додаткові кольори суголосно означують переважно негативні тенденції, пов’язані зі страхами, тривожністю, стресом та ін.:

- фіолетовий символізує егоїстичність, емоційну експресивність, уразливість, сенситивність разом з інтуїтивним розумінням ситуації, зачарованість і мрійливість, захоплення і фантазії та деяку нещирість;

- коричневий уособлює комфорт тілесних відчуттів (гедонізм), фізичну легкість і сенсорну задоволеність, залежність від обставин, прагнення до спокою та лінь;

- чорний характеризує потяги до ізоляції, усамітнення, до певної конфронтації зі світом, зречення і неприйняття довкілля, замкнутість, упертість, протест, ворожість, а у пограничній формі – небуття;

- сірий символізує ситуаційну втомлюваність, емоційну індиферентність і «безбарвність», соціальну відстороненість, свободу від зобов’язань, млявість і розслабленість, невпевненість, несамостійність і пасивність.

Розглянемо докладніше значення колірної гами.

Червоний колір – один з найяскравіших в колірній гамі, це перший колір, який починають розрізняти новонароджені діти. Це дуже активний колір, який безпосередньо впливає на людину і не залишає її байдужою. Згідно з дослідженнями психологів, червоний колір викликає не тільки емоційну реакцію, але і фізіологічну, активізуючи функції внутрішніх органів і систем. Червоний – теплий колір, тому він викликає у людини відчуття тепла і може навіть підвищувати температуру тіла.

У кольоротерапії червоний може використовуватися для покращення розумової діяльності, надання енергії, він здатен збуджувати, зігрівати. Він підвищує імунітет і витривалість, надає сил. При депресії, меланхолії і пригніченому настрої червоний колір може бути ефективним, оскільки здатен збуджувати і піднімати настрій (Андрушко Л., Ясинський В., 2014).

Згідно з М. Люшером червоному кольору надає перевагу людина довірлива, але дуже емоційна та агресивна. Взагалі червоний символізує енергію, виражає життєву силу, творчу натуру, активну діяльність, прагнення до успіху, лідерства, бажання всіх життєвих благ. Оранжево-червоний символізує агресивність, наступальні тенденції, збудження, успіх. Чистий червоний означає силу волі і задоволеність рухом до мети. Однак багато чого змінюється, якщо на людину впливає не ізольований, взятий окремо колір, а кольорове поєднання. Так, зелений і червоний, взяті разом символізують автономність, самостійність у прийнятті рішень, ініціативу. Червоний поєднаний з жовтим вказують на спрямованість зовні. Невизнання червоного означатиме фізіологічне та нервове стомлення.

Дія оранжевого кольору схожа на дію червоного, однак тут відсутні аспекти агресії. Йому притаманна м’яка сила – він викликає радість і тепло, приємно збуджує. Вважається кольором здоров’я та творчості, внутрішньої рівноваги й гармонії, толерантності, мудрості.

Оранжевий колір сприяє сексуальності, активізує залози внутрішньої секреції, налагоджує обмінні процеси, покращує кровообіг і травлення. Цей колір поєднує силу червоного та сонячне сяйво жовтого. Він пов’язується з прагненням до переживань та самоствердження, з позалінійним часом. Також може свідчити про жагу до пригод та радісно-солодких вражень.

Жовтий колір, за Люшером, демонструє дружелюбство, оптимізм, проте це може бути маскою, за якою приховується внутрішня напруга. Увага до жовтого свідчить про надії та очікування великого щастя, мрії про нове майбутнє. «Жовті» люди схильні до педантизму, але водночас цілком задоволені світом і щасливі.

Жовтий колір може допомогти врівноважити емоції, знайти внутрішній спокій і вгамувати хвилювання. Діти, які віддають перевагу жовтому, мають здатність ліпше розуміти нові ідеї та новітні технології, люблять свободу і простір, прагнуть удосконалюватися та досягати обраної мети. Тим, хто любить жовтий колір, властиві креативність, радісний погляд на світ, висока самооцінка та впевненість у собі. Легкий стимулюючий ефект жовтої барви сприяє допитливості та пізнанню у дітей і підлітків. Також жовтий колір допомагає концентрації, уважності, прийняттю чужих думок, організовує та поліпшує пам’ять, сприяє прийняттю виважених рішень і ясному мисленню (Андрушко Л. М., Ясинський В. П., 2018).

Жовтий і червоний кольори виокремлюють діти з порівняно доброю адаптацією й переваженням екстравертних реакцій у соціальній поведінці. Якщо людина прагне до вибору жовтого, то це вказує на встановлення внутрішньої гармонії, інколи порятунок від неприємностей та бажання на щось свідомо впливати. Основна потреба дітей, що віддають перевагу жовтому кольору – розкритися, показати себе. Такі діти шукають вільних напрямів розвитку, щоб розділити внутрішнє напруження і досягти бажаного.

Зелений колір символізує життя, оновлення і зростання. Його ми бачимо найбільше в природному середовищі. Це колір весни, часу коли все оживає і розгортає свої природні процеси. Зелений колір також означає рівновагу, спокій і гармонію. Саме через це, перебуваючи в оточенні зеленого, споглядаючи його відтінки, людина почувається захищеною і відчуває комфорт.

М. Люшер, який використовував у власному тесті для зеленого кольору темний тон з синім відтінком ялинкової хвої, пов’язував його зі стабільністю, твердістю, наполегливістю та сталістю. У зеленого, як у будь-якого іншого основного кольору залежно від тону, змінюється значення. Що більше в ньому темно-синього, то твердішим, холоднішим, напруженішим, жорстокішим він сприймається психологічно. Так само, як молекули утворюють структуру твердого тіла певної жорсткості, невидиму зовні, так і в людській душі виникає відчуття внутрішнього напруження. Холодний відтінок зеленого диктує філософію «проникнення в самого себе», а саме це дає змогу самоусвідомити себе та ліпше управляти власними емоціями. Створюючи стабільність і сталість, зелений становить систему цінностей. Особа, яка віддає перевагу такому зеленому, може бути охарактеризована як людина, стійка у власних переконаннях, що вміє протистояти внутрішнім, зовнішнім впливам і спокусам; людина, що володіє глибоким відчуттям самоповаги.

Зелений, за М. Люшером, – це стабільність переконань, самоповага, непорушність моральних цінностей. Психологічним значенням зеленого є також відчуття власної значущості, що виявляється у повазі, гідності, компетентності, авторитеті, владі, домінанті в певному просторі. Якщо особа, яка вибирає зелений не володіє внутрішньою стабільністю, а відповідно і цілісністю, гармонійністю, то позитивні якості підміняються демонстрацією, для зовнішнього ефекту манірністю, чванливістю, погордою, іноді хвалькуватістю і т. ін.

Синій колір, за М. Люшером, символізує зв’язок, прихильність, вірність. Цей колір створює передумову для глибоких відчуттів, вдумливого споглядального міркування. Для синього кольору у тесті використовується дуже темний відтінок. На думку психотерапевта, основному тону цього кольору відповідає ніжність, захоплення і відданість, почуття захищеності і безпеки. Синій може виражати також зв’язок з тенденціями минулого, а темно-синій – релігійно-філософській медитативній установці. Дослідник зазначав, що потреба в синьому кольорі підвищується при втомі і хворобливому стані. У фізіологічному плані, це потреба у спокої, в психологічному плані, то потреба в задоволенні. Той, хто перебуває в такому урівноваженому стані, почувається максимально захищеним. Основна психологічна характеристика світло-синього кольору, на думку М. Люшера, – безтурботні веселощі. Це колір безпечності, емоційності і спілкування, він дає відчуття прохолоди, спокою і простору.

Для практики роботи психолога важливо знати й розуміти основні значення кольору та його вплив на психофізіологічні показники. Кольори дитячого малюнка, його загальна гама, яка відчувається під час безпосереднього сприймання твору, свідчить про певне емоційне навантаження. Важливо звертати увагу на депресивні чорно-сірі кольори, або «ріжучі», суперечливі, що свідчить про концентровано-негативний стан. Надто яскраво такі особливості використання кольору, як засвідчують дослідження, виявляються в продуктах творчості дітей з межовими нервово-психічними станами – кольорова гама їх психомалюнків не має єдності, колір не наповнює форму, а виступає окремо, як крапка, штрих, переважають негативно емоційно наповнені кольори.

Відомо, що «зловживання» дитиною певним кольором або кольоровою комбінацією допомагає глибше зрозуміти її стан. Оскільки діти через домінування емоційної сфери над раціональною особливо схильні до використання кольорів, то саме в їх продуктах малюнкової творчості найбільш чітко прослідковується зв’язок між використанням того чи того кольору та емоційним станом.

Під час малювання на колір покладається роль «орієнтира» в зображеній образній інформації. Він несе символічний зміст, який потребує дешифрування. Розкриттю змісту кольору сприяє прийом інтерпретації. При аналізі психомалюнка враховуються значення кольорів не як таких, а той контест, в якому вони використовуються в малюнку. Так, у дослідженні українського психолога Лариси Подкоритової, проведеного із застосуванням авторської арттерапевтичної методики «Пасьянс емоцій», були виявлені певні взаємозв’язки між зображеннями форм та кольорів емоцій у малюнку (Подкоритова Л., 2016).

Досліджуваним (студентам і викладачам) пропонували намалювати форму і колір низки емоцій: радість, сум, огида, презирство, провина, сором, гнів, страх, здивування та цікавість, а також байдужість. Під «формою» емоцій малося на увазі її контурне зображення, та чи інша фігура, символ (коло, квадрат, зигзаг, крапля тощо). Окрім зазначених емоцій вони мали також зобразити форму і колір сексуальності.

Результати дослідження засвідчили, що найбільш поширеним кольором для зображення огиди є коричневий (41,9%). Досить часто він поєднується з зеленим, чорним і брудно-жовтим кольорами. Кольори переважно брудні, темні. Для зображення здивування найчастіше використовують синій і зелений кольори (33,7% і 26,7% відповідно). Досить часто використовують і жовтий колір (18,6%). У зображеннях цікавості присутня значна різноманітність кольорів і форм без яскраво вираженого домінування певних показників, як і з малюнками здивування. Однак, порівняння з останніми малюнки цікавості більш яскраві і теплі. За кольором тут переважають синій і зелений (по 25,6% кожен). Для зображення сорому найчастіше використовують червоний колір (46,5%) і коричневий (22,1%). Для зображення провини найчастіше використовують синій колір (34,8%), та чорний і червоний (27,9% та 24,4% відповідно). Провідним кольором для зображення сексуальності є червоний (75,6%).

Провідні кольори і форми емоцій (Подкоритова Л., 2016)

Група малюнків	Колір	%	Форма	%
радість	жовтий	64	коло	45,3
сум	синій	46,5	сумне обличчя смайликом	26,7
гнів	червоний	60,5	зигзаг (у вигляді «блискавки»)	26,7
страх	чорний	59,3	прямокутник, паралелепіпед	29,1
огида	коричневий	41,9	пляма	59,3
здивування	синій	33,7	обличчя з великими очима	22,1
цікавість	синій, зелений	25,6	знак питання	16,3
сором	червоний	46,5	кола (найчастіше 2 поруч)	31,4
провина	синій	34,8	невизначена форма	15,1
сексуальність	червоний	75,6	серце	31,4
байдужість	чорний	31	велика прямокутна пляма	31
презирство	коричневий	36,4	зигзагоподібні форми	22,7

З таблиці можна побачити, що найбільш подібним у різних досліджуваних є зображення радості і сексуальності: їх провідними кольорами є жовтий і червоний відповідно, а формою – коло і серце відповідно.

Найбільш різноманітними є зображення здивування і цікавості, які, разом з тим, сприймаються як досить яскраві, але холодні за рахунок переважання синіх і зелених відтінків.

Подібними є зображення кольору страху і гніву – чорний і червоний відповідно. Форми тут зустрічаються різні, але у малюнках страху переважають прямокутні та рвані форми, а в малюнках гніву – зигзаги та інші розімкнуті форми. Попри відмінність у формах, кольори страху і гніву часто використовуються у парі.

Цікаво, що сором, гнів і сексуальність у представленій вибірці мають однаковий колір – червоний. Ймовірно, це пов’язано з особливостями нашої сексуальної культури, «соромністю» тілесного. Однаковий колір мають також байдужість і страх – чорний.

Колір у творчій продукції є не абстрактною одиницею, а обов’язково наповненням символу, його емоційною характеристикою і в сукупності із цим символом складається в образ. Тому інтерпретація проходить на двох рівнях: тлумачення змісту форми образу, його просторових, часових характеристик; інтерпретація емоційного колірного змісту малюнкових образів.

Використаний у малюнку колір не тільки несе діагностичну інформацію, а вже саме його застосування має терапевтичний ефект (особливо під час використання фарби, кольорових олівців). Колір може виконувати роль акценту, що передає тонкі психологічні відтінки внутрішньосімейних взаємин. Наприклад, мати і син, які перебувають на малюнку по різні боки сімейного ряду, розлучені іншими членами сім’ї, можуть бути з’єднані єдиним кольором, який забарвлює їх фігури, що може вказувати на їх внутрішню близькість.

Під час аналізу психомалюнка важлива інтерпретація кольорів значущих образів: близьких людей, значущих предметів. Важливо звертати увагу на те, яке забарвлення переважає, оскільки в одному образі можуть бути об’єднані протилежності, що свідчить про амбівалентність стосунків, або може мати розбіжності інтерпретація змісту кольору психологом і самим автором.

Ефективним є використання кольоротерапевтичних методик під час групових арттерапевтичних групових занять для емоційного зближення її учасників, вивільнення негативних емоцій. Поширеним у форматі арттерапії є прийом малювання на вільну тему з акцентом на використанні кольору («Мій кольоровий образ», «Кольоровий образ мого життя», «Коли я у поганому настрої», «Мій стан зараз», «Колір мого класу»). Кольорокорекція відбувається на двох рівнях: безпосередня терапія під час використання кольору; корекція шляхом перемалювання твору з негативною кольровою гамою на позитивне забарвлення.

Отже, методики з використанням кольору дають змогу виявити емоційний стан дитини, констатувати наявність переживань, фізіологічної, психологічної напруги, виявити їх детермінанти, дослідити особливості емоційних стосунків між близькими людьми, що сприяє психокорекції.

Літературні джерела

Андрушко Л. М. Вплив зеленого кольору на психіку та фізіологічні функції людини. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія: психологічна. 2017. Вип. 1.

 Андрушко Л. М. Вплив синього кольору на психіку та фізіологічні функції людини. Вісник Закарпатської академії мистецтв. 2017. Вип. 9.

 Андрушко Л. М., Ясинський В. П. Вплив жовтого кольору на психоемоційний стан людини. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія: психологічна. 2018. Вип. 2.

 Андрушко Л. М., Ясинський В. П. Вплив червоного кольору на психосоматику людини. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія: психологічна. 2014. Вип.1.

Іщук В., Линник Л., Торбенко О. Кольоротерапія: технологія застосування кольору у реабілітації та оздоровленні дітей з особливими потребами.  Дефектолог. 2018. № 2.

Люшер М. Цветовой тест Люшера/Перевод с англ. А. Никоновой. М.: Эксмо, 2004. 190 с.

Махній М.М. Психологічні графічно-малюнкові методики у діагностично-корекційній роботі з дітьми. Чернігів: Десна-Поліграф, 2022. 216 с.

Мозолюк-Коновалова О. Роль кольору в образотворчій діяльності дітей дошкільного віку. Молодь і ринок. 2015. № 7.

Молчанова О. Колір як символічне відображення світосприйняття особистості. Простір арт-терапії: мінливість і стабільність – пошуки балансу. Харків: СПД Степанов В. В., 2019.

Подкоритова Л. Дослідження зображення форми та кольорів емоцій у малюнку за допомогою авторської методики «Пасьянс емоцій». Простір арт-терапії: збірник наукових праць. Вип.1. К.: Золоті ворота, 2018.

Разношинська К. В. Особливості інтерпретації змісту кольору в практичній діяльності психолога. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія: Психологічні науки. 2013. Вип. 40.

 

ДО ЗМІСТУ

Методика «Намалюй своє життя»

Проєктивна методика «Намалюй своє життя» (Султанова З., 2009) призначена для вивчення суб’єктивної представленості життєвого шляху, який розглядається не лише з погляду повсякденної організації життя, а й індивідуального відображення у свідомості.

Метою методики є введення досліджуваного в ситуацію осмислення життя, діагностика емоційного стану, а також особистісних особливостей, що включають суб’єктну чи об’єктну орієнтованість.

Віковий діапазон: старші підлітки і дорослі.

Матеріали: чистий аркуш паперу формату А4 та комплект 12 кольорових олівців.

Інструкція: «Намалюйте своє життя. Обмежень немає жодних. Малювати можна все, що завгодно».

У досліджуваних досить часто можуть бути питання наступного характеру: «А як малювати? Те, що було чи те, що буде? По частинам чи все разом? Життя в минулому чи в теперішньому?» Відповідь дослідника має бути нейтральною, аби забезпечити свободу та самостійність у виборі образів. Наприклад: «Головне – щоб після роботи, подивившись на малюнок, ви сказали: «Так, це моє життя». Перші хвилини  досліджувані часто бувають спантеличені, адже йдеться про абстрактне поняття. Потрібен деякий час для обмірковування. У середньому випробуваним достатньо 20 хвилин для виконання малюнка, після чого йому необхідно дати назву.

Диференціація малюнків. Головною підставою для диференціації зображень є цілісність малюнка.

Цілісний малюнок характеризується наявністю одного-єдиного образу в рисунку. Це може бути як абстрактний, так і реальний образ, включаючи автопортрет, тварину, квітку (не суцвіття), дерево, дорогу. Такі зображення розглядаються як компоненти цілісного типу та виділяються в окремі типи з метою детального аналізу.

Дискретний малюнок характеризується наявністю кількох ізольованих (не підпорядкованих один одному) ілюстрацій у малюнку, що позначають життєві етапи, або життєві події, які часто мають формальний характер: пологовий будинок, дитсадок, школа, вищий навчальний заклад, робота – переважно перераховані в хронологічній послідовності.

В інших випадках основою диференціації стає специфіка образу:

Пейзаж характеризується наявністю в малюнку фрагментів природи за відсутності людей («лісовий», «морський», «гірський», «захід сонця»).

Човен у морі – човен статичний або динамічний – у водоймі. Іноді човен, керований людиною. Найчастіше малюється море.

Будинок на природі характеризується зображенням будинку на лоні природи за відсутності людей.

Портрет сім’ї характеризується зображенням сім’ї: батьківської чи своєї майбутньої –  подружньої.

Людина діяльна — людина, яка здійснює будь-яку дію: тягне вантаж, ходить по канату, піднімається сходами, їде на велосипеді. Тобто, крім людини, у малюнку присутні інші (зовнішні) об’єкти, на які спрямована її діяльність.

Автопортрет характеризується наявністю у малюнку лише зображення людини (себе).

Тварина: на малюнку є один тваринний образ – найчастіше ссавець, рідше – птахи, риби.

Квітка: зображується одна квітка або суцвіття.

Дерево: на малюнку зображено лише одне дерево, як елементи природи можуть бути присутні трава, сонце, хмари.

Дорога: зображується одна або багато доріг. Якщо декілька – то, зазвичай, одній з них надається перевага: виділяється кольором, розмірами, більш ретельною промальованістю.

Абстрактно-символічний: образ, не пов’язаний з реальністю, або символ, а також реально існуючий об’єкт, який може бути представлений у вигляді сукупності абстрактних форм, ліній, геометричних фігур.

Абстрактно-експресивний: характеризується наявністю випадкових  кольорових розводів, мазків, плям за відсутності структурованих образів.

Змішаний: малюнок, що включає об’єкти з двох або більше типів.

Виявлені автором даної проєктивної методики зв’язки деяких особливостей особистості з типами малюнка були покладені в основу інтепретаційної моделі. Зокрема виявлені позитивні кореляції по показникам  опитувальника життєвих орієнтацій Є. Коржової (Коржова Е., 2006). 

Кореляційні взаємозв’язки «тип малюнка» – «життєві орієнтації»

Диференціація малюнків	Життєві орієнтації
Цілісний малюнок	трансситуаційна мінливість, рухливість, творчість внутрішній трансситуаційний локус контролю трансситуаційне освоєння зовнішнього світу
Дискретний малюнок	трансситуаційна стабільність, інертність трансситуаційне пристосування
Пейзаж	зовнішній трансситуаційний локус контролю
Човен у морі	трансситуаційне освоєння зовнішнього світу
Будинок на природі	трансситуаційний локус контролю трансситуаційне засвоєння зовнішнього світу
Портрет сім’ї	трансситуаційне освоєння внутрішнього світу
Людина діяльна	трансситуаційна мінливість
Автопортрет	трансситуаційна мінливість, рухливість, творчість
Тварина	трансситуаційна стабільність, інертність
Квітка	трансситуаційне освоєння внутрішнього світу
Дерево	трансситуаційна інертність
Дорога	трансситуаційний внутрішній локус контролю
Абстрактно-символічний	трансситуаційна мінливість, рухливість, творчість
Абстрактно-експресивний	трансситуаційна творчість трансситуаційне освоєння зовнішнього світу

Результати визначались у чотирьох первинних (трансситуаційна мінливість, трансситуаційний локус контролю, трансситуаційне освоєння внутрішнього світу, трансситуаційна рухливість) та двох вторинних (трансситуаційне пристосування, трансситуаційна творчість, внутрішній зовнішній трансситуаційний локус контролю) шкалах:

1. Трансситуаційна мінливість. Зміст шкали відповідає на питання «Як?» (як людина взаємодіє з життєвою ситуацією – змінюючись чи стабілізуючись).

Позитивний полюс – «трансситуаційна мінливість» – характеризує людину, що прагне пізнати нове в навколишньому світі (нових людей, нові книги, фільми), удосконалювати свій внутрішній світ (поглиблюючи самопізнання, домагаючись духовної гармонії, морального зростання), а також приділяти достатньо уваги зовнішнім, середовищним факторам свого життя. Негативний полюс шкали – «трансситуаційна стабільність» – характеризує людину, що віддає перевагу звичному, «реаліста», який прагне максимально реалізуватиті можливості, які у нього є сьогодні і, виходячи з реальних можливостей, спланувати своє життя.

2. Трансситуаційний локус контролю. Зміст шкали дає відповідь на питання «Хто?» (хто здійснює взаємодію людини з життєвою ситуацією: вона сама чи інші люди, зовнішні обставини). Позитивний полюс – «внутрішній трансситуаційний локус контролю» – характеризує високий рівень суб’єктивного контролю над життєвими ситуаціями і описує людину, що відчуває відповідальність за події свого життя і прагне ними управляти, відповідно, плануючу своє життя далеко наперед, що помічає взаємозв’язок своїх власних вчинків і наступних подій на життєвому шляху, що сприймає своє життя як цілісність. Негативний полюс – «зовнішній трансситуаційний локус контролю» – характеризує людину, що надає в поясненні свого власного життя більшого значення нагоді, долі, збігові обставин і, отже, не планує далеко вперед, не відчуває впливу своїх вчинків на подальші життєві події, що сприймає своєжиття як сукупність окремих його моментів – зовнішніх подій.

3. Трансситуаційна спрямованість освоєння світу. Зміст шкали дає відповідь на запитання «Куди?» (куди, тобто, в якому напрямі, здійснюється взаємодія людини з життєвою ситуацією, – всередину чи зовні). Позитивний полюс – «трансситуаційне освоєння внутрішнього світу» – характеризує спрямованість людини на свій внутрішній світ, прагнення до внутрішнього зростання, самовдосконалення. Про це свідчить і сприйняття свого життя як такого, в якому мало подій. Характерне також прагнення планувати своє життя. У той же час спрямованість всередину супроводжується відсутністю відчуття контролю над своїм життям, оскільки воно розглядається як один з аспектів існування зовнішнього світу. Негативний полюс – «трансситуаційне освоєння зовнішнього світу» – характеризується прагненням до самоздійснення у зовнішньому світі, що супроводжується сприйняттям свого життя як насиченого зовнішніми подіями, відчуттям контролю над власним життям і небажанням планувати життя у зв’язку з акцентуванням уваги на ролі зовнішніх обставин.

4. Трансситуаційна рухливість. Зміст шкали відповідає напитання «Де?» (де, в яких умовах здійснюється життєдіяльність: у звичних чи в нових життєвих ситуаціях). Позитивний полюс шкали «трансситуаційна рухливість» – характеризує прагнення людини взаємодіяти з новими життєвими ситуаціями (професійними, навчальними та ін.), активного руху, розвитку, прагнення життєвих змін.

Негативний полюс шкали – «трансситуаційна інертність» – характеризує прагнення взаємодії зі звичними життєвими ситуаціями, прагнення пасивного слідування життєвому потокові, відсутність тяги до життєвих змін.

Літературні джерела

Коржова Е. Ю. Психология жизненных ориентаций человека. СПб.: Издательство РХГА, 2006. 384с.

Махній М. М. Психологічні графічно-малюнкові методики у діагностично-корекційній роботі з дітьми. Чернігів: Десна Поліграф, 2022. 216 с.

Султанова З. В. Типы рисунков в проективной методике «Нарисуй свою жизнь». Вестник Санкт-Петербургского университета. Социология. 2009. №3-2.

ДО ЗМІСТУ