В основі проєктивної техніки – споконвіку притаманне людині прагнення тлумачити явища і предмети навколишньої дійсності у взаємозв’язку з власними бажаннями, потребами, відчуттями – усім тим, що й становить внутрішній світ особистості.
Сутність проєкції як основного робочого механізму полягає в тому, що, коли індивіду пропонують навмисно максимально невизначену ситуацію чи завдання, він не може не проєктувати на себе кінцевий результат. Перебіг його думок – ключ до розуміння його відчуттів у комунікативному процесі та й усього того, що наповнює, пронизує його повсякденне життя на інтуїтивному або неусвідомлюваному рівні.
Проєктивні методи дають можливість поглянути на світ очима обстежуваного, який, реагуючи на заданий сюжет, здійснює ідентифікацію і власне проєкцію, тобто наділяє власними думками, почуттями, переживаннями продукти своєї діяльності, залишаючи на них індивідуальність особистості. Це дає змогу досліднику відтворити більш цілісну картину внутрішнього світу досліджуваного, його суб’єктивних переживань, думок, очікувань, що є підгрунтям для здійснення комплексної роботи у наданні психологічної допомоги.
Застосування проєктивних методик у процесі психодіагностичного обстеження дозволяє дотримуватися принципу єдності діагностичного і корекційного впливу. За умови використання саме проєктивних методик, більшість із яких мають терапевтичний потенціал, вдається знизити стресогенний вплив на клієнта, звільнити його від надмірної тривоги, підвищити впевненість у собі.
Проєктивні методики, в яких замість прямих запитань використовуються непрямі способи отримання інформації від респондентів, є досить надійними і валідними методами «проникнення» в природу поведінки, уявлень, ставлень, що вивчаються. Перевагою є те, що результати, отримані за допомогою проєктивних методик, дають змогу аналізувати процеси не тільки на рівні усвідомлення, а й «знімати» зріз неусвідомлюваний чи, приміром, інтуїтивний рівень спонтанних реакцій.
Перевагами, беззаперечними достоїнствами проєктивних методик є: багатство отримуваного матеріалу; зменшення частки соціально бажаних відповідей за рахунок «замаскованості» мети проєктивних методик; перспектива долучитися, «доторкнутися» до унікального внутрішнього світу людини й отримати матеріал, що відповідає понятійному апарату і так званим «глибинним мовам» респондентів; більш глибокий аналіз явищ, що вивчаються; більша ймовірність виявлення феноменології соціально-психологічних явищ та ін.
Ще одним аргументом в бік проєктивних методик є те, що особистість розслабляється при виконанні завдання і не ставиться до нього, як до тесту, за яким буде слідувати оцінка та схвалення чи несхвалення, що може підвищити точність результатів. Використовуючи саме комплекс проєктивних методик, можна з різних сторін подивитися на стан обстежуваних і цим самим підвищити ефективність і точність процесу діагностики.
Аналіз сучасних психолого-педагогічних публікацій, у яких описано досвід застосування в роботі з дітьми різних проєктивних методик, показав, що найчастіше використовуються експресивні методики вивчення продуктів творчості, а саме малювання на задану тему. Малюючи той чи інший об’єкт, дитина мимоволі, а іноді і свідомо передає своє ставлення до нього. Навряд чи вона забуде намалювати те, що здається їй найбільш важливим і значущим; а от тому, що вона вважає другорядним, буде приділено набагато менше уваги.
Тези багатьох дослідників підтверджують думку, що малюнок для дитини є не мистецтвом, а своєрідною мовою. Справа в тому, що малювання дає дитині можливість виразити речі, ситуації і події (дійсні чи фантастичні) за допомогою картинок. Це дозволяє створити систему інформації з використанням графічних знаків в той період, коли усна або письмова мова надає йому набагато бідніші комунікативні засоби на цьому віковому етапі. Психомалюнкові методики дають можливість дитині самій проєктувати реальність і по-своєму інтерпретувати її, тому цілком природним є те, що отриманий результат до певної міри несе на собі відбиток особистості: її настрій, стан, відчуття, почуття, особливості уяви, відносини і так далі.
За порівняно недовгу історію проєктивних графічно-малюнкових методів, які застосовуються з метою дослідження індивідуально-психологічних особливостей людини розроблено багато спеціальних прийомів і процедур, які ввійшли в число класичних діагностичних засобів. Це різні модифікації тестів «Малюнок людини» (Ф. Гудінаф, Д. Гарріс, К. Маховер), «Дерево» (К. Кох), «Дім-Дерево-Людина» (Дж. Бак, Е. Хаммер), «Малюнок сім’ї» (В. Хьюлс, Р. Бернс, С. Кауфман, Г. Хоментаускас, Р. Беляускайте), «Автопортрет» (Р. Бернс, Е. Романова, С. Потьомкіна), «Неіснуюча тварина» (М. Дукаревич) та інші.
На відміну від більшості інших тестів, малюнкові методики можуть проводитися багато разів і як завгодно часто, не втрачаючи при цьому свого діагностичного значення. Вони можуть бути застосовані для діагностики дітей різного віку, починаючи з 3-х років. Це дозволяє використовувати їх для контролю динаміки стану і для спостереження за ходом психічного розвитку протягом тривалого періоду.
Окрім традиційних графічно-малюнкових методик, у процесі діагностики та соціокультурної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами активно застосовуються інші проєктивні психологічні техніки: нетрадиційне малювання, колажування, казкотерапія, асоціативні ігрові тести, різноманітні інтегровані арт-практики.
При використанні проєктивних методик слід пам’ятати про обмеження їх застосування та недоліки. Інтерпретація результатів ніколи не повинна набувати безапеляційної форми. Висновки на основі даних, отриманих лише за допомогою проєктивних методик, робитися не повинні. Їх слід перевіряти шляхом співставлення з результатами інших методів. Щоб, інтерпретуючи отримані дані, уникнути суб’єктивізму, дослідникові потрібно витримувати нейтральну позицію науковця, залишаючись у метапозиції. Доречним може бути також залучення досвідчених експертів для проведення експертизи чи для здійснення експертного оцінювання або опитування. Певні «недоліки» та обмеження застосування проєктивних методик не зменшують їхньої значущості й цінності для вирішення певних типів завдань.
Процедуру обстеження дітей, особливо дошкільників, доцільно будувати на основі доступної і приємної для них діяльності, якою є зображувальна. Вона формується по мірі становлення психіки дитини, тому може виступати показником загального психічного розвитку. Для того, щоб мати можливість правильно інтерпретувати малюнки, необхідно враховувати вікові особливості й графічні можливості дітей.
За допомогою малюнків (за особливостями сюжету, розміщенням на аркуші, розміром зображення, силою натиску на олівець, характером ліній, кольоровою гамою) можна отримати інформацію про стан пізнавальної, емоційної, особистісної сфер дитини. Особливо обережно слід ставитися до інтерпретації малюнків дітей з відхиленнями в розвитку. Специфіка продуктів їх зображувальної діяльності буде залежати від виду порушення. Не зважаючи на те, що специфічні особливості малюнків дітей з психофізичними порушеннями можуть бути не пов’язані з особистісними рисами (втрачаючи таким чином свою проєктивну значимість), вони слугуватимуть діагностичними показниками.
У пропонованому інформаційно-методичному посібнику подається опис проєктивних психологічних методик, що застосовуються в широкому спектрі практичних завдань: діагностичних, навчальних, корекційних, терапевтичних. Виокремлено переваги та обмеження застосування проєктивних технік у психолого-педагогічному супроводі дітей з особливими освітніми потребами.
