«КАЗКОТВОРЧІ ТЕХНОЛОГІЇ» ∙ ПЕРЕДМОВА

Махній М. М. Казкотворчі технології у психолого-педагогічній практиці. – Чернігів: Десна Поліграф, 2023. – 224 с.

Є речі в житті, які сокровенно чарують душу, позаяк ми легко можемо пригадати незабутні миті з дитинства, коли ласкавий голос рідної людини приковував нашу увагу чарівною казковою розповіддю. Але чому так незмінно крізь віки людина передає і таємниче потребує світу казки? У чому ця незбагненна сила, що так мудро, невимушено і головне затребувано дивує і манить уяву не лише дитини, а й дорослого?

Тисячоліттями мандрує казка безмежним світом і ніколи немає нестачі у своїх шанувальниках. З казки вирости неможливо: ні в десять років, ні в п’ятнадцять, ні в п’ятдесят. На кожен вік – у неї своя мудрість. Різниця лиш в тім, що на якомусь етапі життя ми впускаємо потаємний світ казки у своє серце, а на іншому – самостійно його творим.

Психологи та педагоги вже давно говорять про терапевтичні властивості казки, про те, що від вподобань дитини серед цього жанру можна також дізнатись, за які труднощі та страхи дитина найбільше переживає, а ще як основні риси улюбленої казки можуть відповідати вмінням та схильностям дитини.

Казка супроводжує людину впродовж усього життя, допомагає її успішній соціалізації й ефективному засвоєнню життєвих уроків. Казка для дитини – це не просто вигадка, фантазія. Це особлива реальність світу почуттів. Казка розсуває рамки звичайного життя; тільки в казковій формі діти зустрічаються з такими складними явищами й почуттями, як життя та смерть, любов і ненависть, гнів і співчуття, зрада й підступність. Казка – це стародавній спосіб підтримати людину за допомогою слова.

У казці по-особливому зустрічаються два покоління – старі та діти. Старші люди в казці пригадують своє минуле, натомість дітей захоплює казкова реальність, і два покоління під час читання або слухання мають дуже романтичні настрої.

«Подорожування» казковою країною – це реальність для дитини. Вона переживає перевтілення, бере участь у пригодах, при цьому дуже легко сприймає «казкові закони», норми та правила поведінки, які батькам та вчителям часто буває важко прищепити у реальному житті.

Згідно з психологічними дослідженнями, народні казки як культурний феномен й вираз колективного несвідомого поза свідомістю людини невидимо впливають на її життєвий сценарій, формуючи фобії й переживання, які є частиною культури.

Багатогранність сюжетів народних казок (казки про тварин і стосунки людини з ними, магічні, страшні, побутові) дозволяє їх впроваджувати на різних етапах навчально-виховного процесу. Більш трепетними та екологічними є авторські художні казки, оскільки вони створені з метою вирішення конкретної проблемної ситуації і дозволяють через метафору шукати реальні шляхи її розв’язання.

Щодо терапевтичних особливостей, то психологи рекомендують використовувати народну казку для наймолодших, для школярів цікавішими будуть авторські казки з ускладненим сюжетом і для ще старших можна придумувати власні казки, в яких вони будуть головними персонажами. Але складати такі казки потрібно доволі делікатно, адже дитина може уникати казок про себе, якщо впізнаватиме у цьому насильне моралізаторство, хоча попри невдоволення такими «своїми» дійовими особами з однаковим зачудуванням слухатиме. Власні казки мають суттєвий виховний вплив, адже будуть дієвіші, ніж погрози, покарання чи довгі нотації. Чудодійно також впливає на дитину звичайна казка, складена разом з батьками, оскільки розвиває уяву, а батькам казкова символічність полегшить розуміння психологічного стану душі дитини: її страхів та вподобань. Адже в казці проблему легше порушити та вирішити.

Казкотерапія є одним із найпоширеніших видів роботи із дітьми різних вікових категорій. До неї все частіше вдаються педагоги, психологи, соціальні працівники. Такий метод роботи є актуальним і при вихованні дітей вдома.

Казкотерапія як один із ефективних методів арттерапевтичної роботи виконує декілька функцій: пояснювально-інформативну (завдяки метафорі можна пояснити «важкі» для сприйняття дитиною теми), дидактично-виховну (дозволяє працювати із заборонами, настановами, табу), розвиваючу, що насичує уяву дитини картинами соціального буття, комунікативно-трансляційну (казка, завдяки казкотерапевтичним методам роботи дозволяє будувати діалог на основі досвіду попередніх поколінь), психотерапевтично-компенсаторну (завдяки власному оптимістичному спрямуванню казка втішає, надихає, відкриває простір для мрій, надає перспективу; слухання казки можна порівняти з медитативним впливом колискової), ціннісно-орієнтуючу, смислоутворюючу (у роботі з казкою маємо можливість розвивати власні смислові інтерпретування, виходячи зі свого віку і досвіду),  естетичну (у кожній казці перед читачем відкривається світ краси чи то фізичної, чи то моральної), пізнавальну (казка може містити інформацію про різні аспекти буття: соціальні, суспільні, а подекуди містити науково-теоретичний матеріал).

В основі роботи з казкою лежить механізм проєкції, який полягає в тому, що в дитини з’являється можливість спроєктувати свої почуття на казкового героя. Казка дає можливість виразити почуття, відчути катарсис, знижуючи внутрішню напруженість. Казки описують процес переживання емоційних криз, тому в них представлені механізми адаптації до умов, які змінюються і викликають страх та напруженість.

Застосування казки в корекційних та терапевтичних процесах є надто різноманітним. Казки прослуховуються, прочитуюються, пригадуються, аналізуються, обговорюються, тлумачаться, абсурдизуються, закінчуються, доповнюються, переписуються ще раз (переписування відомих казок), розповідаються, створюються (усно і письмово, індивідуально та спільно), записуються зі слів казкаря, складаються з елементів, римуються, промальовуються, проспівуються, проговорюються на «тарабарській» мові, програються у драматизаціях, уявляються у візуалізаціях, втілюються у життєвих діях, використовуються у якості оракула.

Більшість із перерахованих казкотерапевтичних дій може бути здійснена у межах арттерапевтичного способу роботи. Головною же дією, визначальною до креативних можливостей роботи з казкою у максимально специфічній для казки продуктивній формі, є казкотворення.

Казкотворення – це процес складання казки автором (дорослим, дитиною, у їхній спільній взаємодії), що формує художній смак, активізує потребу в самостійному та неординарному мисленні, збагачує внутрішній світ, розвиває творчу уяву дітей і передбачає використання різноманітних казкотворчих прийомів: фантазування, емоційної самореалізації, вільного вираження свого «Я». Казкотворчість – це процес вияву або реалізації творчого потенціалу особистості під час казкотворення.

Зараз складання або розповідання казкових історій називають модним терміном іншомовного походження «сторітелінг» (від англ. «storytelling» – розповідання історій). Технологія сторітелінгу, як різновид казкотворення,  активно використовується в дошкільній та початковій освіті. Водночас сторітелінг можна назвати частиною ораторського мистецтва, адже це – не лише вміння створювати хороші історії, а й вміння гарно розповідати власні новотвори. Використання цієї техніки майже завжди повʼязане з умінням говорити на публіку, перед аудиторією, логічно, послідовно та грамотно викладати свої думки. Мистецтво розповіді історії стає чи не найважливішою навичкою сучасної успішної людини.

Технології казкотвоення і сторітелінгу, представлені у пропонованому посібнику, завдяки своїй поліфункціональності,  сприятимуть формуванню творчої життєвої програми зростаючого покоління, усвідомленню свого потенціалу, розумінню причинно-наслідкових зв’язків подій і вчинків, підживленню особистісного ресурсу дітей та підлітків у кризових ситуаціях. 

Микола Махній 

mykola.makhnii@gmail.com

ДО ЗМІСТУ