Історія психології: навчальний посібник

Махній М. М. Історія психології: навчальний посібник / М.М. Махній. - Київ: Видавничий дім “Слово”, 2016. - 472 с.

ISBN 978-966-194-227-0 

УДК 159.9(091)(075.8)
ББК 88.1я73

Чому протягом історії людству так і не вдалося узгодити поняття психіки з поняттями душі та духу, а лише протиставити їх одне одному? Чому й досі існує стільки різних тлумачень природи психіки? Аби спробувати відповісти на ці питання, автор пропонує зазирнути в історію і простежити логіку формування уявлень про психічне як своєрідний прояв живої природи взагалі й людського буття зокрема. 

 Навчальний посібник призначений для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальностями “Психологія”, “Релігієзнавство”, “Богослов’я”, викладачів, а також для широкого кола читачів, усіх, хто цікавиться психологією та історією психологічної думки.

© Махній М. М., 2016
© Видавничий Дім “Слово”, 2016

ЗМІСТ

ВСТУП
Розділ 1. “HOMO MYTHOLOGICUS”:
ПРАДАВНІ МІФОЛОГІЧНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ДУШУ

1.1. Людина як мікрокосмос: буття, відкрите Світові 
1.2. Анімізм: первісна психологічна теорія
1.3. Тіла і душі: вірування і ритуали
1.4. Метемпсихоз і реінкарнація: мандри душі
1.5. Тотем і табу: етика першопредків 
1.6. Міфологема долі: фатальність людських вчинків 
1.7. Шаманізм: культура архаїчної психотерапії
1.8. Ерот  і Психея: символіка міфологічного шлюбу

Розділ 2. “HOMO METAPHYSICUS”:
ПСИХОАНТРОПОЛОГІЧНІ ІДЕЇ АНТИЧНОСТІ

2.1. Геракліт: вчення про Психею і Логос  
2.2. Піфагор: арифметика і етика душі  
2.3. Емпедокл: сила Любові й Ворожнечі  
2.4. Анаксагор: Світовий Розум  як джерело руху  
2.5. Демокріт:  атомарність буття  
2.6. Гіппократ: темпераментальна природа організму  
2.7. Сократ: мистецтво народження  істини  
2.8. Платон: метафізичні навігації душі  
2.9. Арістотель: душа як сутність тіла 
2.10. Теофраст: першопочатки характерології
2.11. Епікур: психологія насолоди життям
2.12. Плотін: світотворення як “падіння душ”

Розділ 3. “HOMO RELIGIOSUS”:
ПСИХОЛОГІЧНІ ВИМІРИ РЕЛІГІЙНИХ ВЧЕНЬ

3.1. Буддизм: пробудження моральних істин  
3.2. Даоcизм: природний ідеал людини  
3.3. Конфуціанство: шлях до людинолюбства
3.4. Біблія: психологія гріхопадіння Адама і Єви
3.5. Отці Церкви: еволюція уявлень про дух, душу і тіло
3.6. Томізм: душа і тіло у католицькій антропології
3. 7. Іслам: особистість мусульманина
3.8. Суфізм: практики  духовного  самовдосконалення

Розділ 4. “HOMO NATURA” VS “HOMO MACHINE”:
ПРИРОДНИЧА ПСИХОЛОГІЯ НОВОГО ЧАСУ

4.1. Ф. Бекон: “нова логіка” проти “примар людського розуму”
4.2. Р. Декарт і Б. Спіноза: “пристрасті душі” і “сила афектів”
4.3. К. Сакович й І. Ґізель: християнська психологія людини
4.4. Т. Гоббс: психічне життя як епіфеномен матеріального світу
4.5. Дж. Локк: душа як “tabula rasa”
4.6. Г. Ляйбніц: психологія у світлі вчення про монади
4.7. Ж. Ляметрі й Е. Кондільяк: “мисляча машина” чи “чуттєва статуя”?
4.8. Д. Гартлі: першопочатки асоціативної психології
4.9. Ж-Ж. Руссо: психологія морального виховання
4.10. К. Гельвецій: пружини людської діяльності

Розділ  5. “HOMO PSYCHOLOGICUS”: 
СТАНОВЛЕННЯ НАУКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

5.1. В. Вундт: від фізіологічної до етнічної психології  
5.2. Г. Фехнер: від психофізики до психотеології
5.3. Г. Гельмгольц:  від психофізіології до термодинаміки  
5.4. І. Сєченов: фізіолог як справжній психолог    
5.5. Ф. Гальтон: від дактилоскопії до євгеніки 
5.6. Г. Еббінґауз: відкриття законів пам’яті 
5.7. К. Ушинський: спроба педагогічної антропології  
5.8. С. Холл: зародження педології  
5.9. Ч. Дарвін: еволюційний принцип в психології
5.10. Ч. Ломброзо: психопатологія геніїв і злочинців

Розділ 6. “HOMO PSYCHOANALYTICUS”:
ЗАГЛИБЛЕННЯ У ЛЮДСЬКЕ НЕСВІДОМЕ

6.1. З. Фройд: розкриття природи несвідомих потягів 
6.2. Тінь Едіпа: психосексуальні стадії розвитку дитини 
6.3. К. Юнґ: архетипи колективного несвідомого  
6.4. А. Адлер: індивідуальна психологія  
6.5. Е. Фромм: соціальне несвідоме
6.6. Ж. Лакан: структурний психоаналіз

ПІСЛЯМОВА
ГЛОСАРІЙ

"Gnothi seauton": пізнай самого себе

“Що на світі важко?” – “Пізнати себе”.

“Що легко?” – “Давати поради іншим”.

Фалес Мілетський

Цей давньогрецький напис (грец. Gnothi seauton, лат. Nosce te ipsum), який, власне, став психологічним девізом було вміщено на фронтоні храму Аполлона в Дельфах. Античність приписувала цей вислів Фалесу, а частіше всім семи давньогрецьким мудрецям, які нібито, зібравшись біля Дельфійського храму, поклали його в в основу всієї еллінської мудрості. За переказами ця настанова подавалася і як відповідь Аполлона на питання давньогрецького мудреця Хілона: “Що найкраще для людей?”:

    Швидше до храму мого гурт своїх учнів веди:

 Є там, на різні лади геть усюди прославлений в світі

     Напис, веління таке: "Сам себе спершу пізнай!"

 Той, хто спізнає себе, тільки той буде з глуздом любити

     І до своєї снаги діла шукати собі.

Овідій “Ars amatoria”/ Переклад Андрія Содомори

Храм Аполлона в Дельфах славився і знаменитим оракулом, до якого з’їжджалися для ворожінь паломники зі всієї ойкумени. Але головне у Дельфах те, що саме у цій місцевості згідно з уявленнями давніх цивілізацій – Пуп Землі. 

Міфологічна легенда переповідає, що якось вирішив всемогутній Зевс дізнатися – де є центр Землі. Випустивши двох орлів – одного з заходу , другого зі сходу –  став чекати, поки зустрінуться. А як стрілися орли, кинув на те місце камінь – священний Омфалос, Пуп Землі. Таким чином і було доведено, що центр Землі саме Дельфи. Елліни називали Омфалос – “сонячне коло”, бо камінь ніби світився зсередини. 

Згодом у Дельфах був побудований храм бога Сонця Аполлона, де і викарбували легендарний напис “Gnothi seauton”. До того ж це єдине місце на землі, де можна спостерігати природний феномен – дельфійську луну. Якщо пошепки над ущелиною промовити своє ім’я, його підхоплює луна, підсилює у стократ і розносить повсюди. 

Спочатку вислів “Пізнай самого себе”, очевидно, означав лише заклик до самоконтролю і усвідомлення меж своїх можливостей. Сократ (бл. 469-399 до н.е.) переосмислив дельфійский заклик в дусі відмови від безплідних спекуляцій про світ в цілому і поклав його в основу своєї інтелектуальної етики – “добродіяння є знання”. Самопізнання і насамперед пізнання своєї моральної сутності у Сократа стає попередньою умовою добродіяльного і щасливого життя. Його філософське кредо: “Пізнай себе” стало провідною філософською доктриною та освітньою парадигмою, яка і в наші дні зберігає свою актуальність. 

"Психея: між Еросом і Логосом": зміст

Махній М. М. Психея: між Еросом і Логосом/М.М. Махній. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. – 416 с.: іл. – (Під знаком “ψ”: науково-освітня серія).

ISBN 978-966-2765-54-0

ББК 88.1

УДК 159.9.01

© Махній М.М., 2013

Людина протягом багатьох століть наполегливо проторює різні стежки, щоб наблизитися до розуміння таємниць психіки, збагнути природу власного “Я”, знайти засоби гармонізації душевних станів, усвідомити взаємодію почуттєво-еротичних і раціонально-логічних поривів душі.

Ця книга – своєрідний посібник для самоосвіти, де читач знайде напутні поради й необхідні дороговкази для захопливого мандрування в світі психологічних напрямів і течій.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА  ·   5

Розділ 1. ОНТОЛОГІЯ ДУШІ: ЩО МИ НАЗИВАЄМО ПСИХІКОЮ?   ·    7

ПІД ЗНАКОМ “Ψ”   ·   8

PSYCHOLOGICA PSYCHOLOGICAL   ·   12

НАУКА ПРО ДУШУ: ВИКРАДЕННЯ ТИТУЛУ   ·   18

СИЛА ДУХУ: ТВОРЕННЯ СЕБЕ   ·   25

МАТРИЦЯ ЩАСТЯ: “ПІЗНАЙ САМОГО СЕБЕ!”   ·   31   

Розділ 2. АНТРОПОПСИХОГЕНЕЗ: ІЗ ЧОГО СТВОРЕНА ЛЮДСЬКА ДУША? ·  39

ГЕРАКЛІТ ЕФЕСЬКИЙ: ГЛИБИННИЙ ЛОГОС ПСИХЕЇ   ·   40

ШОСТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯ: ДУША ДЛЯ АДАМА   ·   48    

ПОХОДЖЕННЯ ЛЮДСТВА: КРЕАЦІОНІЗМ ЧИ ЕВОЛЮЦІОНІЗМ?   ·   67

ПСИХОКОСМОЛОГІЯ СВІДОМОСТІ: АНТРОПНИЙ ПРИНЦИП   ·   95

Розділ 3. ПАЛЕОПСИХОЛОГІЯ: ДЕ ЖИВЕ ПЕРВІСНА МЕНТАЛЬНІСТЬ?    ·   120

АНІМІЗМ: ПЕРВІСНА ПСИХОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ   ·   121 

ТОТЕМ І ТАБУ: ЕТИКА ПЕРШОПРЕДКІВ   ·   134   

ДОЛЯ: ТАЛАН ЧИ ЖИТТЄВИЙ СЦЕНАРІЙ?   ·   142 

ШАМАНІЗМ: ПСИХОТЕРАПІЯ ПЕРВІСНОЇ ДОБИ   ·   163 

Розділ 4. АМУРОЛОГІЯ: ЯК ЕРОТИЧНІСТЬ ВПЛИВАЄ НА ДУХОВНІСТЬ?   ·  173 

ПСИХЕЯ І ЕРОС: СИМВОЛІКА МІФОЛОГІЧНОГО ШЛЮБУ   ·   174

АНТИЧНА АМУРОЛОГІЯ: У ПОЛОНІ ПРИСТРАСТЕЙ   ·   180 

ФОРМУЛА КОХАННЯ: СУЧАСНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ   ·   195

ДРУЖБА: ВЗАЄМНА ПРИЯЗНЬ ЧИ ОДНОДУМНІСТЬ?   ·   228

ХРИСТИЯНСЬКА ЛЮБОВ: ВИКЛИК ЕРОСУ ЧИ ЄДНІСТЬ З БОГОМ?   ·    246

Розділ 5. ЧОЛОВІК І ЖІНКА: ПСИХОІСТОРІЯ СТАТІ І СЕКСУАЛЬНОСТІ   ·   265

СТАТЕВА ІЄРАРХІЯ: АНТИЧНІ МОДЕЛІ   ·   267

ПАТРІАРХАЛЬНІСТЬ ПЛОТІ: МІЖ БЛУДОМ І ШЛЮБОМ   ·   275

ДУХ ПРОСВІТНИЦТВА: ЗА РІВНОПРАВ’Я СТАТЕЙ   ·   289

ЕРА ЛІБІДО: ЛАБІРИНТИ ПРИСТРАСТІ   ·   305

ҐЕНДЕРНИЙ КЛОПІТ: СТАТЕВІ РОЛІ І СУСПІЛЬСТВО   ·   323

ПОСТМОДЕРНІЗАЦІЯ СЕКСУ: ПОЛІАМУРНІ ПРАКТИКИ   ·   332

Розділ 6. ТЕОПСИХОЛОГІЯ: ЧИ ВКАЗУЄ ВІРА ШЛЯХ ДО СПАСІННЯ?   ·   342

ПСИХОЛОГІЯ БУДДИЗМУ: ПРОБУДЖЕННЯ ІСТИН   ·   345

ДАОСИЗМ І КОНФУЦІАНСТВО: ШЛЯХ ДО ЛЮДИНОЛЮБСТВА   ·   358

ХРИСТИЯНСЬКА ДУША: ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОЛОГІЧНИХ УЯВЛЕНЬ   ·   371

МІСТИЧНИЙ ІСЛАМ: ДУХОВНЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ В СУФІЗМІ   ·   393

ПІСЛЯМОВА   ·   411

ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ   ·   413

“Psyche” + “logos”: дата народження психології

Знання, які ми зараз називаємо психологічними, існували здавна. Традиційно, починаючи з античних часів, у європейській філософській і теологічній літературі, внутрішні стани людини, її енергія, сила і активність описували латиномовним словом “аnima”, а вчення про такі стани позначалось терміном “De аnima” (Про душу).

Проте, як відомо, термін “психологія” має давньогрецьке походження та складається з двох слів: ψυχη (“psyche”) – душа і λογος (“logos”) – знання або вчення.

Символічною датою народження “науки про душу”, якою є психологія, вважається вихід у світ знаменитого трактату давньогрецького філософа Арістотеля (384-322 до н.е.) “Про душу” (грец. “Peri psyches”, лат.“De аnima”). Термін “логос” в античні часи також активно використовувався. Однак, впровадження поняття “психологія” відбулося не в античній Греції, а в Європі в XVI столітті.

Історики вважають, що термінологічну новацію чи не вперше застосував німецький вчений Рудольф Гокленіус  (1547-1628) публікацією своєї праці “Psychologia” (1590), де у назві твору використав латинізований правопис грецького слова.

Послідовник Р. Гокленіуса Отто Касманн (1562-1607) продовжив дослідження душі в книзі під назвою “Psychologia аnthropologica” (1594).

Твір хорватського гуманіста Марко Марулича (1450-1524) “Psichiologia” (1510) свідчить про ще більш раннє використання подібного термінологічного варіанту.

Лексикографія досі традиційно приписує  утворення слова “psychologia” Філіпу Меланхтону (1497-1560), німецькому теологу і педагогу, хоч точні посилання на це слово в його працях не віднайдені.

Загальне визнання дане поняття отримало лише у XVIII ст. після робіт німецького філософа Христіана Вольфа, книги якого називалися “Раціональна психологія” (1732) і “Емпірична психологія” (1734).

Про найперше використання слова “психолог” в російській мові говорить репліка Мефістофеля в пушкінській “Cцені з Фауста”: “Психолог я... О, це наука!” у публікації “Московського вісника” за 1828 рік.