Сторітелінг: мистецтво створювати і розповідати історії

 

Зараз мистецтво складання або розповідання казкових історій називають модним терміном іншомовного походження «сторітелінг» (англ. «storytelling» від «story» – історія, «telling» – розповідати). Під історіями можуть розумітися казки, притчі, міфи, розповіді про реальних чи вигаданих героїв та події, навіть анекдоти. Основою їх створення є подібності і аналогії, які метафорично втілюються в сюжеті історій. Звичайно, створення казки не можна цілковито ототожнювати зі сторітелінгом, у якому більше уваги приділяється участі автора як героя історії в різноманітних ситуаціях, виконанні певних функцій.

Сторітелінг – сучасний інструмент, який через захоплюючу розповідь, тобто, донесення до аудиторії певної інформації шляхом розповідання зворушливих, смішних або повчальних історій з реальними або вигаданими дійовими особами дозволяє не тільки оптимально передати інформацію слухачам, а й мотивувати їх на певні вчинки, отримати максимально високі результати, спонукати до бажаних дій.

Вперше метод сторітелінгу був успішно впроваджений американським менеджером Девідом Армстронгом в корпоративному управлінні компанії «Armstrong Global Holdings». У 1992 році концептуальне бачення методу він виклав у книзі «Управління за допомогою історій: новий метод лідерства», започаткувавши вживання терміну «storytelling» (Armstrong D. Managing by Storying Around: A New Method of Leadership, 1992). Згодом з’являється книга Анетт Сіммонс «Сторітелінг. Як використовувати силу історій» (1998). У цій книзі – чимало історій з бізнесу, де авторка розповідає про те, як «працюють» історії, як вони допомагають завоювати довіру читача та розбирає кілька типів історій, які можна адаптувати до різних обставин та аудиторій. Відтоді сторітелінг почали використовувати керівники найуспішніших у світі компаній, які включили вміння розповідати історії в набір ключових інструментів лідерства й запровадили спеціальну посаду корпоративного оповідача.

У процесі розроблення методу сторітелінгу його засновники звернулися до поширеного психологічного фактору: історії є найбільш виразними, захопливими і цікавими, вони легше асоціюються з особистим досвідом, на відміну від логічних доказів і розлогих міркувань. Їх легше запам’ятати, їм надається більше значення і, як наслідок, – вони мають на поведінку аудиторії потужний вплив.

Зараз сторітелінг активно використовується з метою налагодження ефективної комунікації в управлінні та бізнесі, рекламі та просуванні бренду, журналістиці та коучингу. Для спеціалістів допомагаючих професій робота з історіями (терапевтичними казками, притчами, метафорами) відкриває нові можливості та форми психологічного супроводу та допомоги клієнтам. В консультативно-психологічній практиці використання «сторіс» може забезпечувати виконання різних функцій:

психоедукаційної (роз’яснення та засвоєння інформації);

діагностичної (виявлення активних життєвих стратегій);

порівняльної (аналіз власного досвіду і успішного досвіду інших людей);

мотиваційної (можливість надихнути до «нових» дій);

пошукової (знайти оптимальну стратегію реакції та поведінки),

формуючої та трансформуючої (розвинути або змінити усталені конструкти, концепції або погляди) та ін. 

Технологія сторітелінгу, як різновид казкотворення,  активно використовується в дошкільній та початковій освіті. У психолого-педагогічній роботі з дітьми та підлітками найчастіше використовують наступні види сторітелінга: 

культурний – розповідає про цінності, моральність та вірування;

соціальний – розповідь людей один про одного (можна розповідати дітям історії з життя відомих людей, що може стати для них прикладом для побудови свого життя);

міфи, легенди – вони відображають культуру й нагадують нам, чого в житті слід уникати аби бути щасливим;

незрозумілий (jump story) – всі полюбляють слухати історії про містичних істот,  привидів, НЛО, жахливих людей, коли неочікуваний кінець змушує підстрибнути на стільці від страху (такі історії допомагають подолати власні страхи перед невідомим);

сімейний – сімейні легенди зберігають історію наших пращурів, передаються з покоління в покоління та мають повчальний характер;

дружній – ці історії об’єднують друзів, оскільки вони згадують про певний досвід, який вони пережили разом;

  особистий – особисті історії говорять про власний досвід і переживання, допомагають краще зрозуміти себе і почати розвиватися.

У педагогічній практиці сторітелінг може виконувати найрізноманітніші функції:

інформативну – одну з основних, адже кожна історія дає слухачеві інформацію, повідомляє про певну подію тощо;

пізнавальну – за допомогою сторітелінгу слухачі пізнають особливості явищ, встановлюють причинно-наслідкові звʼязки;

асоціативну – історії викликають асоціації одного явища з іншим, саме ця функція допомагає співвіднести історію з навчальним матеріалом, поєднати їх в одне ціле;

емотивну – сторітелінг – це майже завжди емоційна розповідь, з одного боку, він передає настроєвий стан оповідача, з іншого – має на меті викликати певні емоції у слухачів;

експресивну – будь-яка історія певною мірою відтворює внутрішній світ оповідача;

естетичну – репрезентує красу рідної мови, багатий словниковий запас мовця;

розважальну – у будь-якому разі розповідь історії відступає вбік від строго теоретичного викладу матеріалу, слугує певною розрядкою на занятті, а іноді навіть може викликати сміх.

Водночас сторітелінг можна назвати частиною ораторського мистецтва, адже це – не лише вміння створювати хороші історії, а й вміння гарно розповідати власні новотвори. Використання цієї техніки майже завжди повʼязане з умінням говорити на публіку, перед аудиторією, логічно, послідовно та грамотно викладати свої думки. Досвід творчої діяльності під час сторітелінгу допомагає дотримуватися норм спілкування, збагачувати словниковий запас, формувати належний рівень мовленнєвого розвитку, вміти контактувати зі співрозмовником, зчитувати невербальну комунікацію, а відтак – формувати ораторську впевненість.

Як стверджують дослідники і психологи-практики, що використовують сторітелінг у своїй роботі, варто дотримуватися певних правил застосування цієї технології: саме від цього залежатиме ефективність історії: у сюжеті має бути присутнім типовий представник цільової аудиторії, проблеми, згадані в розповіді, мають бути суголосними реальним життєвим обставинам слухачів, а персонажу (головному герою) історії притаманні більш виражені порівняно з пересічною людиною особистісні якості (свого роду гіперболізовані моральні чесноти) – кмітливість, мотивованість, цілеспрямованість, мужність, стресостійкість тощо. Сюжет історії повинен мати стрімкий розвиток: саме так вдається заінтригувати слухачів і викликати у них відповідний емоційний настрій.

Правила створення історій включають декілька загальних рекомендацій, що є спільними для всіх вікових груп слухачів і для досягнення різноманітних цілей – навчальних, виховних, розвивальних, мотиваційних тощо.

По-перше, історія в сторітелінгу – це мандри у внутрішньому світі героя, важливий не сюжет сам по собі, а те, як події впливають на героя. Ефект сторітелінг матиме тоді, коли оповідає про розв’язання внутрішньої проблеми героя або про те, як він не в силах з цією проблемою впоратися. Сюжет є лише зовнішньою оболонкою провідної внутрішньої пригоди.

По-друге, потрібна особлива увага до деталей: у сторітелінгу не має місця для абстрактних понять, завжди потрібна конкретика, щоб клієнтові легше було зорієнтуватися в тих поведінкових стратегіях, які обирає герой історії, і «приміряти» їх на себе, на свої стратегії виходу з проблем, тобто будь-яка подія повинна бути пропущена крізь призму досвіду героя.

По-третє, в історії для сторітелінгу обов’язково має бути наявним конфлікт, а мета розповіді повинна відчуватися вже на самому початку. Це може бути конфлікт між реальністю і уявленнями героя про цю реальність, між справжніми й оманливими устремліннями героя, конфлікт між ним і його оточенням. Таким чином, мета історії – розв’язання наявного конфлікту. Часто саме в цьому моменті розповіді світогляд героя змінюється і слухачі історії разом із героєм дивляться на світ новим поглядом. Герой історії має подолати проблеми і перешкоди, які спочатку сприймалися як нездоланні.

По-четверте, в історії повинен бути зв’язок між всіма її змісто- і формотворчими елементами: кожна подія, учинок, опис поставатимуть у причинно-наслідковій взаємозалежності. У будь-якому зв’язному тексті адекватна людина шукатиме ланцюжок причин і наслідків, тому в сторітелінгу один елемент має «випливати» з іншого, якщо цього слухач не відчуватиме, то може не повірити в історію взагалі.

В основі будь якої історії знаходиться сюжет. До базових сюжетів, можна віднести наступні:

«із грязі у князі» (раптовий успіх, завдяки власним зусиллям або за збігом обставин – «Попелюшка», «Принц та жебрак»);

«пригода» або «квест» (подорож задля досягнення надмети – «Іліада», «Божественна комедія»);

«подорож та повернення» (отримання нового досвіду в неочікуваній ситуації і повернення до звичних умов – «Одіссея», «Мандри Гулівера»

«комедія» (подолання непорозуміння задля перемоги – «Сон літньої ночі»);

«трагедія» (повне фіаско та справедлива відплата – «Макбет», «Ромео і Джульєттта»);

«відродження» (відновлення після тривалого занепаду – «Красуня та чудовисько);

«перемога над монстром» (повна перемога і отримання винагороди – міфи про Геракла, «Дракула»).

Сюжетні лінії дають чітке розуміння про мету і основну ідею історії. Однак, для написання будь яких історій (казок), у тому числі і психотерапевтичних, варто керуватися алгоритмами сторітелінгу. Так, американський письменник Дональд Міллер, автор методики «StoryBrand» запропонував свій 7-кроковий алгоритм написання історій (адаптація Дем’янчук Ю., 2021):

Назва історії

1. Вибір героя. (Жив собі…)

Хто був би героєм історії? Чого б він хотів?

2. Опис проблеми. (Одного разу…)

Що трапилося? Що герой почуває у зв’язку з цим?

3. Зустріч з помічниками. (Раптом…)

Кого зустрів герой? Яку йому запропонували допомогу?

4. Складання плану. (І вирішили…)

Що вирішили робити?

5. Готовність до дій.

Як швидко герой починає діяти? Що відчуває?

6. Аналіз втрат і здобутків.

Що втрачає герой у випадку невдачі? Чого досягає у випадку успіху?

7. Результат і усвідомлення досвіду.

Що цінного отримує герой по завершенню подорожі? Як змінюється герой і його життя? Які плани на майбутнє?

Такий алгоритм дозволяє одночасно реалізувати і декілька консультативних задач. По-перше, прояснити проблему клієнта, що чітко відображається у темі і назві історії. По-друге, проаналізувати наявні життєві сценарії і стратегії поведінки клієнта у різних життєвих ситуаціях. По-третє, актуалізувати особистісні ресурси для швидкого та ефективного вирішення запиту.

Найбільш популярні сюжети історій для сторітелінгу, які можна використовувати, змінюючи основну лінію згідно з різними психолого-педагогічними завданнями:

∙ «Перемога над монстром». Сюжет: головний герой – ціль – зустріч з дуже сильним монстром – боротьба та перемога – досягнення цілі. Використовується для додаткової мотивації для навчання (в початкових класах).

«Перемога». Сюжет класичний: головний герой – ціль – перепони на шляху до цілі – подолання проблеми – результат. Цей сюжет можна використати для мотивації, пояснення процесів або явищ, вибору способів вирішення певних проблем чи задач.

«Попелюшка». Сюжет: головний герой – незвична ситуація – поява проблем (або ворогів) – втручання чарівного помічника – щасливе вирішення ситуації. Такий сюжет підійде для мотиваційних промов, пояснення або порівняння процесів та явищ, опису еволюційних змін, вибору варіанту розв’язання проблем та задач.

«День бабака». Сюжет: головний герой – ціль – дії героя та повернення до початкової точки – вибір правильної стратегії дій – досягнення мети. Вчителі використовують такий сюжет тоді, коли потрібно провести роботу над помилками.

«Квест». Сюжет: головний герой – ціль – зміна кількох локацій та вирішення в кожній з них певних задач – почергове досягнення міні-результатів – тріумф. Цей сюжет доцільно використати там, де необхідне моделювання проблемних ситуацій, розв’язання аналітичних задач, закріплення набутих навичок та вмінь.

Махній М.М. Казкотворчі технології у психолого-педагогічній практиці. Чернігів: Десна Поліграф, 2023. 224 с.

ДО ЗМІСТУ ПОСІБНИКА

Немає коментарів:

Дописати коментар