Малювання
– одна з найстаріших форм людського самовираження, первинна навичка комунікації.
Рисунок як основа образотворчого мистецтва має виняткове значення у пізнанні й
вивченні навколишньої дійсності. Науковці стверджують, що у людини від
народження закладена здатність до проєктування своїх внутрішніх переживань у
візуальні форми. Образотворчий продукт виступає віддзеркаленням внутрішнього
світу автора. Образ має «особистісний зміст», декодування якого можливе самим
художником або фахівцем, який здатний тлумачити незрозумілий сенс спонтанної
творчості.
Водночас
зображувальна діяльність – це довгостроковий та наочний «запис» того, що
відбувається в процесі взаємодії фахівця і клієнта, до якої можна постійно
повертатися, що дає можливість людині відстежувати ті зміни стану, які вона
пережила в процесі роботи з психологом, арттерапевтом. Керуючись особистими
уподобаннями у виборі форми, розміщення, сюжету, кольору, автор малюнка
проєктує зміст психіки у певні образи, що набувають символічного значення.
Образотворчість зменшує й вірогідність вияву психологічного захисту, оскільки
її продукти зазвичай мають зміст, більшою чи меншою мірою прихований від
свідомості особистості.
Кожний
проєктивний малюнок − це неповторна індивідуально-особистісна експресія
внутрішнього досвіду, використання якого можливе не тільки з психодіагностичною
метою, але й психокорекційною. Художні образи в процесі арттерапевтичної роботи
є екстеріоризованим змістом несвідомого, тому їх трансформація, внесення змін
на рівні реальних дій (виправлення, перемальовування, додавання подробиць,
корекція кольору чи композиційного вирішення) супроводжується трансформацією на
символічному рівні у несвідомому суб’єкта та сприяє інтеріоризації. Такі дії
дозволяють у безпечному просторі створити нові моделі поведінки, стосунків,
життя в цілому, допускають трансформацію патернів поведінки.
Візуальне
зображення містить набагато більше інформації, ніж певна дискурсивна вербальна
історія, однак для її розуміння необхідно володіти знаннями механізмів
символізації, які сприяють створенню графічних образів та дозволяють провести
адекватну інтерпретацію. Варто погодитися, що необхідно мати не один малюнок, а
цілий комплекс, оскільки за окремим зображенням часто неможливо розповісти
історію життя індивіда та виявити логіку несвідомого.
Вербальний
діалог є необхідною умовою інтерпретації, оскільки він забезпечує можливість
більш глибоко інтерпретувати малюнок, виходячи з розуміння його автором. Гіпотетичні
припущення психолога, що базуються на отриманому в ході роботи матеріалі,
допомагають розкрити логіку несвідомого. У діалозі з’ясовується суб’єктивна
значимість для автора певного символу, кольору, їхня роль у малюнку і зміст
самого зображення.
Взаємозв’язки
між символами встановлюються завдяки таким їхнім характеристикам, як форма,
колір, розміри, розміщення на площині малюнка, а також за отриманою від автора
вербальною інформацією. Цілісність аналізу забезпечується тим, що висновки про
значення певної символіки в окремому малюнку робляться з урахуванням
результатів аналізу інших малюнків.
Діалогічна
взаємодія та інтерпретація психолога допомагає пізнавати багатогранність
символіки, яка виражає прихований зміст, що свідомо не вкладався автором малюнка
у зображення. Пізнання символіки власного малюнка опосередковано стимулює у
людини необхідні зміни, актуалізує когнітивні зусилля для усвідомлення й
розуміння своєї поведінки.
У
пропонованому інформаційно-методичному посібнику представлені популярні графічно-малюнкові
методики, що застосовуються в
психодіагностичній та арттерапевтичній практиці. Докладно розглянута специфіка
інтерпретаційних стратегій, які використовуються в сучасній проєктивній
психології, особлива увага акцентована на необхідності діалогічної взаємодії
фахівця і клієнта в процесі аналізу психомалюнків.
Микола Махній
mykola.makhnii@gmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар