Методика «Малюнок пташиного гнізда»

 

Методика «Малюнок пташиного гнізда» базується на теорії прихильності британського психоаналітика Джона Боулбі, згідно з якою прив’язаність виникає в дитинстві і забезпечує дитині почуття безпеки через стійкі відносини з близьким дорослим – об’єктом прихильності (Боулби Дж., 2003).

Стосунки прив’язаності (або прихильності), сформовані в перші 3-4 роки життя, відіграють ключову роль у психологічному розвитку та подальшому функціонуванні людини. Немовля має сформувати надійну прив’язаність принаймні з однією людиною, що турбується про неї, для нормального соціального і психічного здоров’я. У разі несприятливих відносин із значущим дорослим у дитини не формується базова довіра до світу, а прихильність стає ненадійною.

Непорушена прихильність – головна умова нормального розвитку індивіда. Нормальна прихильність припускає турботу, ніжність, любов та підтримку у розвитку. Порушена прихильність супроводжується підвищеною тривогою і може проявлятися в таких найтиповіших формах як «задушлива любов» або емоційне відчуження. Для дітей з порушеним типом прихильності властива висока ступінь фрустрації батьками їхньої потреби в піклуванні та захисту. Діти вкрай чутливі до того, хто і як за ними доглядає, але ще більше вони потребують збереження сформованої прихильності. Тривала розлука з матірю в ранньому дитинстві супроводжується нестерпною сепараційною тривогою. Реальна втрата матері сприймається дитиною як гостре горе, з типовими для нього фазами – протесту, відчаю і відчуження. Близькі до цього реакції спостерігаються в разі збереження обєкта прихильності, але втрати його любові. Знехтування, втрата любові (можливо через народження нової дитини або депресії матері), відчуження одного з батьків від іншого й подібні ситуації, всі вони мають як загальний фактор втрата дитиною батьків, для любові і прихильності.

Ідея малювання пташиного гнізда для діагностики арттерапевтичними методами рівня прихильності між матір’ю і дитиною була запропонована американською дослідницею Донною Кайзер. Малюнок гнізда птахів свідомо не ідентифікується у дитини з її власною сім’єю, але на несвідомому рівні дитина проєктує саме власні відносини в родині. Малювання гнізда птахів не викликає того рівня тривоги, який може навіяти малюнок сім’ї, проте отримана інформація є достатньо достовірною (Куфтяк Е., 2021).

Інструкція: «Намалюй, будь ласка, гніздо, пташок, які там мешкають, і де це гніздо знаходиться».

Після того, як дитина закінчила малюнок, психолог обов’язково проводить з нею бесіду. Ставляться питання, які дозволять скласти більш чіткі уявлення про місце відносин із матір’ю у житті дитини дошкільного та молодшого шкільного віку:

1. Що в тебе вийшло?

2. Хто ці пташки один одному?

3. Як вони ставляться одне до одного?

4. Що вони роблять?

5. Добре їм чи погано?

6. Про що вони мріють?

7. Чого пташки не хочуть, бояться?

8. Що роблять у разі небезпеки?

9. Що з пташками буде потім?

10. За ким вони нудьгують?

11. На кого пташки чекають?

12. Якщо стане холодно, хто їх зігріє?

13. Чому гніздо намальоване саме так, небезпечно там чи безпечно?

14. На кого схожі ці пташки, чи вони нагадують когось?

15. Чи подобається малюнок?

Діагностичні показники малюнка гнізда та розповіді про нього вказують на особливості привязаності дитини до матері. Зокрема, необхідно враховувати:

1) час виконання;

2) ставлення до завдання;

3) загальне враження про малюнок;

4) зображення гнізда:

- надійність конструкції гнізда;

- оточення гнізда;

- розташування гнізда;

5) особливості розташування мешканців гнізда, їх співвідношення з реальною сім’єю дитини;

6) графічні особливості, промальованість мешканців гнізда;

7) аналіз процесу малювання:

- послідовність малювання мешканців гнізда, деталей;

- стирання;

- повернення до намальованих мешканців;

- паузи;

- коментарі;

8) аналіз розмови.

В ході досліджень виявлено три види порушення прихильності у дітей:

1. Уникання прихильності. До цієї групи відносять дітей, які не засмучуються і не плачуть при розлуці з матір’ю та ігнорують або навіть уникають її при зустрічі. Їх поведінка свідчить про відчуження до матері і про відсутність почуття безпеки у дитини.

2. Безпечна прихильність. Діти цієї групи засмучуються і плачуть при розлуці з матір’ю і сильно радіють, прагнучи до близькості та до взаємодії при її появі.

3. Тривожно-амбівалентна прихильність. Діти цієї групи на розлуку з матір’ю реагуютьдуже бурхливо, гнівливо, при цьому чинять опір контакту з нею: гніваються, плачуть, не йдуть на руки, хоча яскраво демонструють бажання емоційного тепла.

У тих випадках, коли потреба дитини у безпеці та прив’язаності постійно лишається незадоволеною, це позначається на її особистісному, психічному й навіть фізичному розвитку. При вкрай несприятливих умовах виховання у дитини спостерігаються розлади прив’язаності, або взагалі несформованість даного концепту.

Розлад прив’язаності – це широке поняття, яким позначаються порушення поведінки, настрою й соціальної взаємодії, що виникають внаслідок недоступності прийнятної соціалізуючої турботи та уваги від основних піклувальників у ранньому дитинстві. До розладу прив’язаності може призвести неналежний догляд або недбале ставлення до дитини у ранньому віці, жорстоке поводженням, досвід неочікуваної розлуки з піклувальниками у віці від трьох місяців до трьох років, часта зміна піклувальників, або їх надмірна кількість, відсутність реакції вихователів на комунікативні зусилля дитини. Як наслідок – у дитини порушене або відсутнє почуття базової довіри до світу.

Цей термін використовується для опису емоційних та поведінкових проблем не лише дітей раннього віку, а також дітей шкільного віку, підлітків та дорослих. У старшому віці особливості поведінки прихильності можуть по-різному проявлятися у взаємодії з різними дорослими, що є свідченням того, що порушення прив’язаності стосується взаємодії між двома людьми, стосунку, а не є рисою особистості.

Оскільки розлад прив’язаності може проявлятися по-різному, основною його ознакою прийнято вважати відсутність або відхилення проявів нормотипової вікової соціальної поведінки дитини у стосунках із дорослими. До прикладу, для дитини раннього віку прояви порушення прив’язаності можуть полягати у небажанні лишатися поруч зі знайомими дорослими у незнайомій обстановці або неможливість отримати розраду через контакт зі знайомим дорослим. У віці шести років про порушення прив’язаності свідчитиме надмірна товариськість із незнайомцями і «довірливість» дитини.

Ознаками порушення прив’язаності у дітей, що можуть зустрічатися й поодинці, й у поєднанні в залежності від умов виховання дитини та її індивідуальних особливостей є:

- постійний знижений фон настрою, млявість, апатичність, настороженість та (або) плаксивість;

- стійке небажання контактувати з оточуючими людьми;

- або навпаки – відсутність дистанції у спілкуванні з дорослими, надмірна нав’язливість, демонстрація поведінки прив’язаності по відношенню до ледь знайомих людей;

- підвищений рівень агресії чи аутоагресії;

- прагнення звернути на себе увагу поганою поведінкою і демонстративним порушенням правил («якщо я не можу бути для тебе найкращим – я стану найкращим у найгіршому»);

- постійне провокування дорослих на сильні емоційні реакції (навіть «негативний» контакт є кращим за відсутність контакту).

Крім того, порушення прив’язаності проявляються у затримці моторного, психічного й мовленнєвого розвитку, мають соматичні прояви, такі як: затримка росту, порушення харчової поведінки, частий крик або плач, розлади сну й подібні порушення.

Дитина може уникати погляду в очі, не включається у запропоновану дорослими гру або діяльність; уникає дотиків. При цьому може спостерігати за діями дорослого у той час, коли дорослий не намагається вступити з ним у контакт. Такі прояви поведінки можуть помилково інтерпретуватися як аутичні прояви, чи порушення сенсорних функцій (Глушенко К., 2021).

Літературні джерела

Боулби Дж. Привязанность. М.: Гардарики, 2003. 480 с.

Глушенко К. О. Теоретичні засади формування прив’язаності у дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія: Корекційна педагогіка та спеціальна психологія. 2021. Вип. 40.

Куфтяк Е. В. Диагностика привязанности: методика «Рисунок гнезда». М.: Перо, 2021. 60 с.

Махній М. М. Психологічні графічно-малюнкові методики у діагностично-корекційній роботі з дітьми. Чернігів: Десна Поліграф, 2022. 216 с.

ДО ЗМІСТУ

Немає коментарів:

Дописати коментар